Портрет письменника Івана Сергійовича Тургенєва. 1874 р. Рєпін Ілля Юхимович
Ось ми тлумачили про літературу, — продовжував він, — якщо б у мене були зайві гроші, я б зараз став малоросійським поетом.
— Це що ще? хороший поет! — заперечила Дар’я Михайлівна, — хіба ви знаєте по-малоросійськи?
— Нічого; та воно й не потрібно.
— Як не треба?
— Так само, не потрібно. Варто тільки взяти аркуш паперу і написати нагорі: «Дума»; потім почати так: «Гой, ти доля моя, доля!» або: «Седе казачино Наливайко на кургані!», а там: «По-під горою, по-під зелено’ю, грае, грае воропае, гоп! гоп!» або що-небудь в цьому роді. І справа в капелюсі. Друкуй і видавай. Малорос прочитає, підіпре рукою щоку і неодмінно заплаче, — така чутлива душа!
— Помилуйте! — вигукнув Басистів. — Що ви таке говорите? Це ні з чим не згідно. Я жив в Малоросії, люблю її і мову її знаю… «грае, грае воропае» — цілковита нісенітниця.
— Може бути, а хохол все-таки заплаче. Ви говорите: мова… Та хіба існує малоросійську мову? Я попросив раз одного хохла перевести таку, першу-ліпшу мені фразу: «Граматика є мистецтво правильно читати і писати». Знаєте, як він це переклав: «Храматыка е выскусьтво правыльно чытаты и пысаты…» Що ж, це мова, по-вашому? самостійна мова? Скоріше так, ніж з цим погодитися, я готовий дозволити свого кращого друга стовкти в ступі…
«Рудін» 214-215 стор , І. С. Тургенев, 1855 р.
