Чи міг цей випадок бути правдою? Моя думка — міг. Диму без вогню не буває. Так, одні вважають цю історію вигаданої, інші просто анекдотом про сербському офіцера і генерала НАТО. Мені ж вона просто сподобалася. Сподіваюся, у художньому оформленні, сподобається і вам.
Коли Роберт Неллер спустився з трапа літака, і уважно обвів поглядом встречающую його делегацію, Мілош зрозумів, той приїхав на сербську землю не гостем. Немає. Він приїхав сюди господарем. Це читалося в жорстких сіро-блакитних очах, в різких владних рухах, в сухому, трохи трескучем, голосі, не терпящем заперечень.
Белградський аеродром зустрів американського гостя і його свиту холодним недружнім вітром. Здавалося що він як і Мілош не радий Неллеру, не радий іншим військовим США, саме тому намагається набрати в оберемок побільше крапель починається дощу. І жбурнути їх прямо в обличчя генерала. Немов намагається стерти з американських фізіономій вираз переваги.
— І цього напыщенному четырехзвездочному индюку і його наближеним я повинен проводити екскурсію? — тихо, сам до себе пробурмотів Мілош, але його почули.
— Капітан, дотримуйтеся субординації, ви ж кадровий офіцер, — зло зашипів один з чиновників, з тієї самої еліти, яка радісно прогнулася під Натовською п’ятою. — Отмучаетесь і вільні. Програма для гостей уже розписана. Ви в неї вписані командуванням.
Мілош мимоволі стиснув праву руку в кулак, чому кукси пальців вперлися в долоню, нагадавши про останньому, для нього, дні війни, коли літаки НАТО розбомбили аеродром ВПС Югославії з Міг-21. Тоді Мілош просто не встиг добігти до винищувача…
Музей повітроплавання зацікавив американців. Принаймні, мова Мілоша вони слухали з полюванням. Особливо історії про свої літаки. Ось і F-86 встали, в очікуванні, коли серб англійською розповість історію появи цього експоната в музеї.
— Сейбры Югославія отримувала безкоштовно за програмою військової допомоги, — монотонно почав Мілош. — Але, постачання супроводжувалися політичними умовами від США і країна перейшла до закупівель на комерційній основі, отримавши 78 F-86E, денний фронтовий винищувач до вже наявних і 130 F-86D, які представляли експортну модифікацію з гарматним, а не ракетним озброєнням…
— Скажи-но мені, капітане, — несподівано обірвав його Неллер, скоса поглядаючи на ту саму пошкоджену руку Мілоша. — Що у вас з пальцями? І звідки у вас нагороди? З нами воювали?
Мілош затнувся. Всередині на мить сколихнулася лють. Але, розум переміг, не давши зірватися звинувачення. Що американцям претензії сербів? Пусте.
Звідки генерал знає про нагороди? Адже їх тільки представили один одному. І все. Мілош навіть форму не надів, хоча деякі чиновники настійно просили.
— Просто, я заздалегідь поцікавився про наше майбутнє экскурсоводе, — відповів на німе запитання Мілоша генерал.
— Я не хочу про те говорити, — сухості в голосі Мілоша вистачило б на цілу пустелю Сахара.
— Як знаєте, капітане, — невиразно посміхнувся Неллер. — А от скажіть мені, як військовий військовому… Ну і як вам важко було битися проти самої сильної армії у світі?
Всередині Мілоша знову спалахнула злість. Особливо, коли він побачив, як обличчя підлеглих генерала розпливаються в самовдоволених усмішках. Тільки неймовірним зусиллям волі він взяв себе в руки і заспокоївся.
— Чесно? — побачивши кивок Неллера, капітан несподівано посміхнувся і не зводячи очей з генерала вимовив. — Якщо чесно. Не знаю. Ми ніколи проти росіян не воювали. І навіть в годину біди, коли вони самі на краю безодні перебували, вони все одно прийшли до нас на допомогу. Я не хочу воювати з такою армією. Добре що вони нам друзі.
Особа Неллера на мить перекосило. Ніби на коротку мить у нього виникла гостра зубний біль. Пропали усмішки і на обличчях свити. Але, удар генерал тримати вмів.
— Гідна відповідь. Поважаю, капітан, — після секундного мовчання, нарешті, промовив Неллер. — Дякую за екскурсію. На цьому, думаю закінчимо. Був радий спілкуванню з вами…
Мілош ще якийсь час, не рухаючись, дивився як генерал і його свита залишають музей. Потім пригладив лівою рукою (що не постраждала після бомбардування НАТО) свої сиве волосся… І перший раз за останні шість місяців, щиро розсміявся.
