Сьогодні мало хто знає про те, що у найважчі дні оборони Москви Верховний головнокомандувач Йосип Сталін кілька разів виїжджав на передову, щоб особисто оцінити обстановку. До жовтня 1941 року фашисти зосередили на московському стратегічному напрямку мільйонне угруповання військ. Безпосередньо на Москву наступало 48 добірних, добре укомплектованих дивізій.
Чисельна перевага була на боці противника, особливо на напрямках головних ударів, де фашисти перевершували нас по живій силі в п’ять разів, знаряддям — в три рази, в авіації — також майже в три рази і в п’ять разів — по танках.
Зупинити цю армаду, а потім повернути назад при сформованому розкладі сил по всім військовим теорій було неможливо. Але іншого шляху не було. Сталін і кращі військові уми Радянської армії працювали одночасно над оборонною і контрнаступательной операцією. Щоб приймати вивірені рішення, Верховному було потрібно особисто вивчати обстановку на місцях і оцінювати свої і ворожі можливості. Про подробиці цих поїздок мені розповідали замкоменданта кунцевській дачі Петро Лозгачев, охоронці Сталіна, зокрема, Олексій Рибін, який у той час очолював один з підрозділів урядової охорони. Наведу деякі витяги з диктофонних записів цих розмов.
З розмови з майором держбезпеки у відставці А. Т. Рибін:
— Олексій Трохимович, про поїздках Сталіна на фронт чомусь відомо вкрай мало. Як вони проходили?
— Дійсно, ще за хрущовських часів всім прищеплювалася думка, що, мовляв, Сталін керував фронтами мало не по глобусу, не виходячи з Кремля. Але я особисто супроводжував його в декількох поїздках на фронт. Повинен відразу сказати, чимало відомих людей мені довелося бачити у фронтовій обстановці. І хочу зазначити: Сталін був хоробрий навіть інших воєначальників.
Перший раз він виїхав на фронт у страшному липні 1941 року. Тоді на малоярославському напрямі він оглядав місцевість, щоб визначити, де зосередити війська для оборони Москви.
У жовтні 1941 року ми супроводжували його на можайсько-звенигородську лінію оборони. Пам’ятаю, коли проїжджали якесь село, пацани дізналися вождя, бігли за машинами, радіючи: «Сталін їде бити фашистів! Ура!».
До речі, їздили, як правило, двома машинами. На одній Сталін з двома охоронцями, на іншій – три людину охорони. Плюс на автобусі 30 автоматників допоміжної охорони (це коли їздили безпосередньо в район передової).
— Хочу уточнити щодо охорони. Я не недочув? Верховний їздив на фронт, де до передової кілька кілометрів, з трьома десятками охоронців? Важко повірити по теперішній час.
— Ні, ви не помилилися. Скажу більше. Сталіна на його дачі навіть у роки війни охороняли вдень два, а вночі три автоматники, але він завжди відчував себе захищеним. Сталіна охороняла вся система. У зв’язку з цим згадується курйозний, але характерний випадок. Як-то ще до війни він вийшов з Боровицких воріт і по вулиці Фрунзе попрямував до брата своєї першої дружини Сванідзе, з яким любив розпити пляшку-другу сухого вина. Подібні піші прогулянки вождь дозволяв часто. Звичайно, завжди поруч, розосереджено, в «громадянці» перебувала охорона. Перехожі нас, охоронців, звичайно, не помічали, тому дивувалися: як це Сталін так вільно ходить. А в той раз вийшло ось що. Бачимо, Сталіна супроводжує якийсь невідомий. При цьому озирається по сторонах. Ми його відтіснили в підворіття і передали в міліцію. Там бідолаху спочатку, як водиться, віддубасили. Потім з’ясували, що це простий робітник заводу «Динамо». Пояснює: бачу — Сталін йде без охорони. Думаю, піду поруч, якщо підмогу. Посміялися. Склали акт про затримання. І відпустили «активіста».
— Мені доводилося чути, що з-за недостатньої охорони Сталін під час Московської битви ледь не потрапив у полон. Як було насправді?
— У кінці жовтня 1941 року Верховний поїхав до 16-ї армії Рокоссовського по Волоколамському шосе, щоб подивитися в дії «Катюшу». Як відомо, до осені 1941 року більше половини реактивної артилерії — 33 дивізіону — знаходилося у військах Західного фронту і Московської зони оборони. Саме тут це зброя здобуло собі неувядаемую славу. Саме тут отримало воно ласкаве солдатське прізвисько «Катюша». Поїздка Сталіна була небезпечною, оскільки фашисти прямо-таки полювали за «Катюшею». Вже було відомо, що в жовтні потрапила в оточення і була знищена легендарна батарея капітана Івана Флерова. Тим не менш Сталін поїхав. І ось дивізіону «Катюш» під командуванням Героя Радянського Союзу капітана Кірсанова завдав вогневий удар по ворожим військам біля села Скирманово (нині Рузський район) . Результат удару — 17 знищених танків, 20 мінометів, кілька гармат і кілька сот гітлерівців.
На фронті був неписаний закон: після залпу відразу міняй місце, бо піде артудар, а потім наліт авіації противника. Ми стали міняти позицію. Було багато снігу, і «паккард» Сталіна сів на черево. Реактивні установки після пуску тут же пішли, а ми застрягли. Розпочався фашистський артобстріл, потім налетіла авіація. Сталін пересів у 8-циліндровий «форд», «паккард» підчепили танком і кинулися до шосе. Знали б фашисти, кого втратили. А адже вони могли легко взяти Сталіна в полон. Проломи в обороні були такі, що в них вільно міг проскочити мобільний розвідвзвод і захопити «язика мов». До речі, після перемоги в Полтавській битві в розпорядження наших спецслужб потрапили документи фронтової розвідки гітлерівців, з яких ми дізналися, що після вогневого удару «катюш» капітана Кірсанова фашисти викинули з повітря десантну групу в той район. Так що, можна сказати, нам тоді дуже пощастило — вчасно пішли.
— Які ви ще можете згадати поїздки на фронт?
— За пару тижнів до контрнаступу Сталін відправився в село Лупиха по Волоколамке, де перебував фронтовий госпіталь, зустрівся з пораненими, що вийшли з бою. Бійці прямо-таки остовпіли, коли в палаті побачили вождя. Йосип Віссаріонович привітався, сів на табуретку й почав розпитувати: чим на сьогоднішній день сильний німець, а в чому його слабкість? Німець вже не той, переконували бійці, вже в ганчірки кутається, стукає підборами від холоду, гонор пооблетел. І хтось раптом запропонував: от би, товаришу Сталін, зараз з ним вдарить усією силою! Сталін вперше, напевно, з початку війни посміхнувся: «Ми ваше побажання, товариш боєць, виконаємо».
Були фронтові поїздки і в 1942 році, а в 1943-м. Пам’ятаю, в перших числах серпня 1943 року ми приїхали спецпоїздом на Калінінський фронт до генерала Єременко. Сталін зупинився в будинку майстра чесальной фабрики в селі Хорошеве. Берія туди привіз килими, кришталь, всілякі делікатеси. Сталін його вилаяв і наказав повертатися в Москву з усім цим скарбом. Комендант Орлов на прохання Йосипа Віссаріоновича зварив борщ; поїли, стали чекати Єременко з офіцерами. Ті під’їхали тільки до п’ятої ранку. Тут же почався військовий рада. На ньому, до речі, і було вирішено питання про проведення салюту на честь взяття Орла і Бєлгорода – першого салюту Великої Вітчизняної. Сталін одразу ж зателефонував до Москви, віддав розпорядження. І коли ми в’їжджали в столицю ввечері 5 серпня, над нею палахкотіла перший переможний салют.
З бесіди з заступником коменданта Кунцевській дачі П. В. Лозгачевым:
— Чув, що був випадок, коли Сталін міг загинути на дачі при авіанальоті під час Московської битви?
— Так, стверджую це. Почну з того, що на його дачі до 7 березня 1942 року навіть бомбосховища не було. А адже її бомбили. Одного разу в листопаді 1941 року тысячекилограммовая бомба догодила поруч з парканом і … не розірвалася. Сапери зняли стабілізатор, а там записка на німецькому: «Чим можемо, тим допомагаємо. РОТ-фронт». Ясно, чому не вибухнула.
— Чому ж Сталін не подбав про свою безпеку?
— По-перше, він був сміливим чоловіком, по-друге, фаталістом. Пригадується такий епізод. Приїхали ми до генерала Захаркину в його 49-ю армію на Західний фронт (мене іноді брали в групу супроводу для організації побуту вождя). А тут над головами наші винищувачі з фашистськими стерв’ятниками ведуть бій. Сталін вийшов з машини, дивиться вгору. А навколо розжарені уламки падають і шиплять в мокрій траві, як змії. Верховний став з цікавістю їх розглядати, а потім зі смішком зауважив: «Шиплять, ось фашистське поріддя». Начальник охорони Власик став умовляти Сталіна піти в укриття, а той відповідає з іронією: «Не турбуйтеся, наша куля мимо нас не пролетить».
— Вам, напевно, доводилося читати про те, що, мовляв, Сталін у перші тижні війни перетрусив, був деморалізований?
— Насправді було так. 22 червня о 3.30 на дачу подзвонив Жуков, доповів про напад Німеччини. Сталін одразу вийшов з дачі, спав, не роздягаючись, видно, чекав поганих звісток. Машина була напоготові. Сталін важко дихав через ніс. Ми вже знали: так буває, коли Йосип Віссаріонович украй засмучений. У Кремлі він був в 4.00. І тільки в 12.00 поїхав снідати. Потім знову в Кремль. До речі сказати, з того часу Сталін став мало бувати на дачі. В основному працював у Кремлі. В день приймав від 15 до 30 осіб. Завжди, що називається, на увазі. А по роках, між іншим, він був вже літньою людиною.
— Чи була необхідність у такому віці роз’їжджати по фронтах, адже ні більш молодий Черчілль, ні Рузвельт нічого подібного не дозволяли?
— Міг, напевно, і Сталін керувати з Кремля. Але натура не дозволяла. Він повинен був особисто зрозуміти, що відбувається на місці, перш ніж прийняти відповідальне рішення. До того ж у складні моменти першого періоду війни він не любив знімати людей з фронту, відривати від гарячого справи, сам нерідко виїжджав для проведення нарад на місці. Ну і, мабуть, не міг не розуміти, яке значення для підйому морального духу військ мав приїзд Верховного.
Сергій Турченко
