Американські генерали програли всі свої війни, але так нічому і не навчилися. І тому ведуть США до нових поразок. Такий висновок робить нью-йоркський журнал The Nation
Автор:
Покровський Олександр
Немає нічого дивного в тому, що американські військові і цивільні лідери іноді терпіли невдачі у своїх нескінченних військових починаннях, незважаючи на перевагу у вогневій потужності «найбільших військових світу». Це зрозуміло: війни — це ризиковані, руйнівні, непередбачувані починання.
Питання в іншому: чому всі американські війни цього століття згоріли у вогні? І чому, чорт візьми, американські генерали навчилися в результаті таких повторюваних невдач?
Цими питаннями задався нью-йоркський журнал The Nation — досить авторитетне видання, засноване ще в 1865 році, хоч і провозглашающее наївний гасло: «The Nation говорить правду влади, щоб побудувати справедливе суспільство». І сам же відповів: «Коли мова йде про наших вищих воєначальників, відповіддю буде: нічому не навчилися».
Провал — не варіант? Та ні, якраз навпаки…
«Провал — не варіант» («Failure is not an option»), говорить популярний в Америці слоган. На ділі, однак, саме провалом закінчилися ВСІ війни, які вела Америка в XXI столітті.
The Nation згадує держсекретаря Хілларі Клінтон, яка, дивлячись на розправу над лівійським лідером Муаммаром Каддафі, глумливо перефразувала слова Юлія Цезаря: «Ми прийшли, ми побачили, він помер» («We came, we saw, he died»). Вона сміялася при цьому, їй було забавно. Але принципово важливе слово з тріади Цезаря — «vici» («Veni, vidi, vici» — «Прийшов, побачив, переміг») вона опустила, помітив журнал. Про, як вона була права!
Х. Клінтон. Фото: www.globallookpress.com
Тому що вторгнення, окупації та інтервенції Вашингтона в Афганістані, Іраку, Лівії та інших місцях в цьому столітті ніколи (ніколи!) не приводили ні до чого, хоча б віддалено нагадує єдину рішучу і довготривалу перемогу…
У підсумку фразу Цезаря для нинішньої Америки можна переінакшити ще раз: «Ми прийшли, ми побачили, ми провалилися» («We came, we saw, we failed»).
З цього приводу видання згадує знаменитого в США генерала Девіда Петреуса, який виграв Іракську війну. Нібито виграв. Тому що повалення автократа (і колишнього союзника США) Саддама Хусейна і швидке оголошення місії «Свобода Іраку» надалі обернулися зануренням цієї країни в окупацію, заколот, громадянську війну і хаос. Виявилося, що технологічні переваги і перевагу в озброєнні самі по собі не можуть нічого вирішити, що цілей війни не досягнуто, і що насправді її результат вирішують довготривалі фактори, такі як людський фактор, як віра і переконаність противника, як готовність йти до кінця.
Раптом виявилося, що для того щоб виграти окупаційну війну, солдати повинні знати навколишнє середовище, в тому числі місцеві політичні та соціальні наслідки їхніх дій. Генерали повинні бути готові переглядати плани і припущення, які лежать в основі американської стратегії, коли умови на місцях змінюються. Армія в цілому виявилася здатна вчитися і адаптуватися в ході війни, але все інше призвело Сполучені Штати на шлях до програшу.
Фото: www.globallookpress.com
Суть виявилася в тому, пише журнал, що «армія вчилася, адаптувалася і перемагала». Тому вона заслуговує подяки Америки і ще більшого, включаючи гроші і ресурси для більш успішного здійснення майбутніх воєн. Проте в той же час
армія переоцінює технології, їй не вистачає бойових навичок, її зусилля по роботі з союзниками і іракськими військами регулярно зазнають невдачі, армійському керівництву не вистачає навичок, необхідних для перемоги,
— констатує видання.
Уособленням такого стану американської армії став генерал Петреус. У 2007 році він високо піднявся в Іраку» і вважався прикладом «кращих і найяскравіших американців». Але за ним тінню йдуть також і широкомасштабні руйнування в Іраку, за які він повинен нести певну відповідальність», і трясовина в Афганістані, до поглиблення якої він серйозно доклав руку, і хаос невдалого держави в Лівії.
Причому Петреус і сам все розуміє. Наприклад, він визнає, що в Афганській війні Вашингтона, «тепер на 18-му році все більше схожою на деморалізуючий поразку», у американських сил «ніколи не було стратегії виходу з неї.
Те, що у них було, — стверджує він, — це стратегія, що дозволяє нам продовжувати досягати наших цілей з зменшенням витрат на кров і скарби.
Так і сказано: «Reduced expenditure in blood and treasure». Це не переведеш як «кров і витрати». Тобто в самій лексиці американських військових століттями живе щось піратське, успадковане від британських «джентльменів удачі», безсоромно грабували завжди, коли це можна було робити безкарно.
Д. Петреус. Фото: www.globallookpress.com
Хіба що сьогодні американці зіткнулися з тим, що безкарність існує лише у короткостроковому форматі. Але у своїх нинішніх війнах вони на це розраховувати вже не можуть. От і залишається розраховувати не на перемогу, а лише на зведення кількості вбитих американців до мінімуму.
Під командуванням не кого іншого, як генерала Девіда Петреуса афганський сплеск 2009-2010 років виявився сумним провалом, — мстиво повідомив The Nation, — чим врешті-решт закінчився і його іракський сплеск 2007 року. Зусилля США по підготовці надійних сил з місцевих народів також незмінно терпіли невдачу. Тим не менш відповідь Петреуса завжди один і той же: більше американських військ і радників, більше навчання, бомбардувань і вбивств, і щоб все це повторювалося на «стабільному» рівні для майбутніх поколінь.
Американські генерали невпинно проводять ідею продовження «вічної війни проти глобального тероризму». І далі: «Афганістан — це не більш ніж «платформа» для регіональних контртерористичних операцій, тому необхідно зробити все, щоб запобігти найбільший жах — занадто швидке виведення американських військ».
Більше того, незважаючи на відсутність моментів «vici», тобто перемог, той же Петреус взявся коментувати прийдешню еру, як він висловився, «нового суперництва великих держав», тобто збройного протистояння з Китаєм і Росією — цю, як пише журнал, «многодоменную війну, яка може виявитися набагато більш складною, ніж асиметричні здібності терористів, екстремістів і повстанців, яким ми протистояли в Іраку, Сирії, Афганістані і в багатьох інших місцях».
Фото: www.globallookpress.com
Для чого це робиться? А ось для чого, здогадується The Nation:
Для Петреуса, навіть якщо ісламський тероризм зникне завтра, а не через покоління, американські військові все одно будуть займатися роздуванням загрози Китаю і Росії. Я вже чую, як Пентагон клацає касовими апаратами!
Ось воно! Саме касовий апарат. Саме скарби! В цьому суть. І саме тому у версії майбутнього американських генералів не існує поняття світу. І тому не існує бажання перемоги. Замість цього їх бачення майбутнього передбачає збереження державного фінансування національної безпеки на ще більш разючого рівні. А це означає, що повинні постійно виявлятися нові небезпеки, нові загрози, нові «держави-ізгої».
По крайней мере, до тих пір, поки, не без отрути пише американський журнал,
гроші не закінчаться і американська імперія не впаде…
