Радиодивизионы особливого призначення, які входили до складу ГРУ Генштабу Червоної Армії, практично з перших днів війни були зайняті на радіоперехоплення, створення перешкод ворожої радіозв’язку, пеленгації німецьких радіостанцій, а також у дезинформировании противника.
Підготовка фахівців в настільки непростій справі була розпочата в 1937 році в Ленінграді на базі Військової електротехнічної академії імені С. М. Будьонного (інженерно-радіотехнічний факультет). З початком війни в липні 1941 року випускників перекинули в підмосковний навчальний центр, в якому розпочалася цільова підготовка до роботи з німецькими шифрами і радиограммами.
Генерал-лейтенант розвідки Червоної Армії П. С. Шмирьов писав з цього приводу:
«У навчальному центрі вивчали організацію радіозв’язку в німецько-фашистської армії у межах того, що знали самі викладачі. Тренувалися в прийомі на слух, вивчали загальновійськові дисципліни».
Саме битва під Москвою стала першим випробуванням для підрозділів радіорозвідки Червоної Армії, в ході яких вдалося визначити напрямок головного удару німців і місця зосередження. Про події осені 1941 року свідчить начальник розвідки Західного фронту генерал Т. Ф. Корнєєв:
«До 23 вересня 1941 року розвідка фронту точно встановила, що противник готується до наступу і створив для цього велике угруповання військ перед Західним і Резервним фронтами. Головну роль у виявленні наступальних угруповань виконала радіорозвідка Західного фронту. До того часу значно більш ефективними стали авіаційна та інші види розвідки, але першість у розтині оперативних і тактичних резервів противника належить радіорозвідки».
На початку осені 1941 року з Ташкента в Підмосков’ї був переведений 490-й окремий радіодивізіон, основним завданням стала розвідка дією німецьких армад бомбардувальників, визначення аеродромів базування і планів повітряних ударів. Інформація від 490-го дивізіону надходила безпосередньо в Ставку Верховного Головнокомандування і послужила основою успішних дій радянської ППО. На основі донесень радіорозвідки в листопаді 1941 року під Москвою вдалося попередити війська про майбутнє німецькому наступі відразу за два дні. А вже наприкінці листопада розвідка інформувала про серйозні втрати німців під Тулою, снарядном голод під Волоколамському і брак пального – все це стало однією з цеглинок успішного контрнаступу Червоної Армії під Москвою.
Стратегічні наслідки роботи радянської дешифровальной служби в період московської битви також важко переоцінити. Так, ветеран служби радіорозвідки Кузьмін Л. А. у статті «Не забувати своїх героїв» наводить приклади роботи дешифровальщиков:
«Вже в перші дні війни Б. А. Аронским (з допомогою своїх помічників і перекладачів) були дешифровані кодовані донесення послів низки союзних Німеччини країн в Японії. За дорученням імператора Японії посли доповідали своїм урядам про те, що Японія впевнена в їх швидкій перемозі над Росією, але поки зосереджує свої сили на півдні Тихого океану проти США (а адже ця війна тоді ще навіть не почалася!)… Дешифрування коду – робота надзвичайно складна і трудомістка. Вона передбачає ретельний відбір за зовнішніми ознаками з маси шифрперехвата комплекту криптограм, що належать до даного коду, потім проведення ретельного статистичного аналізу, який повинен відобразити частоту появи, місця і «сусідів» кожного кодобозначения у всьому комплекті. У зв’язку з відсутністю в ті роки спеціальної техніки все це робилося вручну декількома помічниками основного криптографа-аналітика. Тим не менш, багатомісячна робота такого колективу часто призводила до аналітичного розкриття значної частки змісту кодової книги і можливості оперативного читання чергових перехоплених кодованих телеграм. Це і визначило успіх групи капітана держбезпеки Аронского, яка відіграла величезне значення у кінець битви за Москву».
Б. А. Аронский
Капітан держбезпеки С. С. Товстої
У роки війни японський відділ НКВС очолював капітан Сергій Семенович Толстой, який вніс великий внесок у розшифровку листування військового командування Країни висхідного сонця. Крім цього, Толстой і його команда розкрили алгоритми багатьох ворожих кодів, а також «хакнули» японські шифрмашины: «помаранчеву» (Orange), «червону» (Red) і «червону» (Purple).
27 листопада 1941 року з Японії у власне посольство в Берліні було передано повідомлення, яке наші фахівці успішно декодировали: «Необхідно зустрітися з Гітлером і таємно роз’яснити йому нашу позицію щодо Сполучених Штатів. Поясніть Гітлеру, що основні зусилля Японії будуть сконцентровані на півдні і що ми припускаємо утриматися від серйозних дій на півночі».
Власне, це, а також підтвердження нейтралітету Японії з боку Зорге стали важливим чинником успішного наступу під Москвою. Зорге, як відомо, вніс чи не вирішальний внесок у тверезу оцінку настроїв японського керівництва. Стало знаменитим його повідомлення: «Вступ Японії у війну проти СРСР не очікується, принаймні, до весни наступного року». Підсумком роботи з японської теми стали ешелони військ Червоної Армії, які були перекинуті на допомогу Москві з Далекого Сходу і Сибіру. У загальній складності радянське керівництво послабило угруповання військ на сході на 15 стрілецьких і 3 кавалерійські дивізії, 1700 танків і 1500 літаків. Про значення таких сил в обороні Москві і подальшому контрударе, думаю, говорити зайве.
Апарат Red («червоний») японського морського флоту, перехоплений американським морським флотом
Деталь шифрувальної машини Purple («пурпурова»), виявлена силами США в кінці Другої світової війни в японському посольстві в Берліні
Самовіддана праця радіорозвідки не залишився непоміченим – у квітні 1942 року Президія Верховної Ради СРСР нагородила 54 співробітників орденами і медалями різного ґатунку.
Окремою історією битви за Москву, стала робота наших спецслужб з окремими екземплярами німецької машини «Енігма», які були захоплені в ході боїв у грудні 1941 року. В радянський полон потрапили кілька шифрувальників вермахту. Робота над німецькою диво-машиною йшла напружена, і до кінця 1942 року специ дешифровальной служби ГРУ вже сконструювали особливі механізми для розшифровки, а також створили математичну модель «Енігми». Це все давало змогу детально розрахувати алгоритми роботи техніки, виявити недоліки і врахувати їх при розробці власного аналогічного апарату шифрування. Але в січні 1943 року німці ускладнили принцип роботи «Енігми» (додали барабан), і тут наші фахівці виявилися в тупику – відповідної електронної бази в СРСР на той час не було. Цікаву гіпотезу також висунув з цього приводу дослідник історії криптографії Д. А. Ларін, відповідно до якої керівництву СРСР не було потреби зламувати «Енігми». Вичерпну інформацію військові отримували по лінії агентурної розвідки, і витрачати гігантські кошти на «Енігму» було б неефективно.
Дуже точно оцінив роботу вітчизняних дешифровальщиков колишній директор ФАПСИ генерал А. В. Старовойтов:
«Нам була доступна інформація, циркулююча в структурах Вермахту (майже вся!). Я вважаю, нашим маршалам була надана суттєва допомога в досягненні перелому в ході війни і, нарешті, остаточної перемоги. Наші польові центри дешифрування працювали досить успішно. Війну в ефірі ми виграли».
