Активісти, зібравши дитячі речі та іграшки, а також накупивши частувань в супермаркеті, вирушили в Бежецкую школу-інтернат, щоб потішити діточок в переддень Нового року.
Зібравшись в 7 годин ранку і завантаживши до відмови машини, ми виїхали в Бежецька. Дорога виявилася важкою і дуже довгою. У Твері ми зайшли в супермаркет, щоб купити фруктів, переважно мандарин.
Залишивши безуспішні спроби орієнтуватися по навігаторів, ми шукали дорогу за вказівниками, попутно дзвонячи друзям, з проханням простежити правильність нашого маршруту по інтернету. До 2-м години дня ми опинилися в Бежецке, де нас чекали ще п’ять машин, також завантажених гостинцями для дітей.
Коли ми почали розвантажувати машини і переносити речі у виділену для них кімнату, виявилося, що ця кімната мала для всього того, що ми привезли.
Ми завантажили речами 2 кабінету, бо речей виявилося набагато більше, ніж у минулому році.
Нас провели по інтернату, показавши, як живуть сироти, чим займаються у вільний від навчання час, і де проходить навчання. Виявилося, що багато дітки дуже талановиті, шкода, що їм доводиться зростати без батьків.
Зустріли нас дуже тепло. Ми довго спілкувалися з директором та вихователями, які розповідали нам різні історії про своїх учнів.
Потім ми познайомилися з самими вихованцями інтернату. З-за ремонту багато поки живуть в санаторії, а в школі залишилася лише одна група дітей, яку привезли назад напередодні.
Коли ми почали вітати дітей, ти запропонували зіграти з ними у футбол, і всі ми великою компанією вирушили на покритий снігом стадіон.
Наші сили були не рівні, діти здолали нас з рахунком 5-3.
Після такої хорошої розминки всі вирушили на чаювання.
Їсти солодке, діти спілкувалися з нами на різні теми.
Тут знайшлися свої вболівальники футбольного клубу «Зеніт», яким ми роздали подарунки від пітерських фанатів цієї команди. Від них ми привезли сюди шарфи, шапки та інші речі з зенитовской атрибутикою.
Були тут і вболівальники «Спартака», однак, вони в кадр не потрапили, так як, отримавши подарунки, відразу ж втекли розглядати їх в іншу кімнату.
День почав підходити до кінця, і ми почали прощатися. Крім того ми висловили слова подяки персоналу інтернату.
На жаль, через погану погоду довелося відмінити запланований запуск небесних ліхтариків. По дорозі додому всі думали про одне, щоб кожна дитина знайшла батьків і новий будинок. Так як зростати в сім’ї — це найбільше щастя.
Звідси
