Давним-давно розмірковували Боги, що було б дуже погано, якщо люди зможуть знайти Мудрість Всесвіту раніше, ніж вони будуть готові до цього. І Боги вирішили заховати Мудрість в такому місці, де люди не зможуть знайти її, поки не дозріють.
Один з Богів запропонував заховати Мудрість на найвищій горі світу. Але вони швидко зметикували, що люди скоро підкорять усі вершини і що це не саме надійне місце. Інший з Богів запропонував заховати Мудрість на дні самого глибокого океану. Але і там люди могли б швидко виявити її.
Тоді сказав наймудріший Бог: «Я знаю, що потрібно робити. Потрібно сховати Мудрість Всесвіту в самих людях. Людина почне шукати її в себе в останню чергу – тільки коли дозріє. Для цього йому потрібно буде зробити найскладніше – заглянути в самого себе».
Боги були в захваті від ідеї наймудрішого і сховали Мудрість Всесвіту в самій людині.
* * *
Одного разу юродивий побачив царя.
— Звідки ти йдеш, мандрівник? — запитав володар.
— З пекла, — відповів той.
— І що ти робив там?
— Мені потрібен був вогонь, щоб розкурити люльку.
— Ну і що? Узяв вогню? — поцікавився цар.
— Ні, там відповіли, що у них немає вогню.
— Як же так?
— Я теж здивувався, — сказав юродивий. — Але мені сказали, що кожен приходить сюди зі своїм власним.
