Поки всі похмелялись після річниці Криму і мляво обговорювали вагітність Маргарити Симонян, практично за кадром пройшов виступ президента Сербії Олександра Вучича. Ні, в ньому немає нічого сенсаційного або скандального, але якщо вдивитися і вслухатися в сенс слів, перевитих дипломатичним етикетом, стає гидко і кисло.
Справа в тому, що Сербію, цей крихітний найбільш постраждав від бомбардувань «західних ангелів» шматочок колишньої Югославії, по суті, є останнім нагадуванням про низці злочинів, які зі сміхом і посмішкою здійснили США і їх вірні подхрюканы. Всі інші осколки давно євроінтегровані, збанкрутували, посаджені на кукан кредитів, політичні верхи скуплені оптом і недорого. І тільки Сербія, яку в Росії сприймають, як останній і, мабуть, єдиний бастіон теплого ставлення до росіян, вперто трималася, відмовляючись від вкрай нав’язливих запрошення вступити в НАТО, наплювавши на власну гордість і могили дітей. Сербія, на відміну від тієї ж Білорусі, своїм теплом і ставленням ніколи не спекулювала, від Росії безкоштовний газ, нафту і безвідсоткові кредити не клянчила, а просто зустрічала наших туристів, тягала їх по домівках, поїла домашньої ракією та годувала до відвалу чорбою.
Серби, як і ми, виявилися товаришами вкрай злопамятными, дбайливо зберігаючи в пам’яті невеликого народу спогади про війну, нічних бомбардуваннях, прицільному винищуванні та етнічних чистках, в яких брали участь носії демократії і збідненого урану з НАТО. Серби досі з німим докором дивляться на Росію, яка на початку 90-их борсалася у п’яному бормотании Борьки-алкаша, ховалася від бандитів і несла останню ланцюжок в обмін на ваучер МММ, по суті, кинувши сербів під каток знищення і, головне, приниження. Через понад 20 років вже немає ні Югославії, ні Сербії Мілошевича, єдине, що тішить, що і тієї гниючої і расползающейся під пальцями Росії, її теж немає. Є інша, сучасна й потрапляє з Каспію «Калібром» прямо у вікно ослофермы в передмістях Ідліб.
Своїм виступом Вучич, який закликав «не забувати, але пробачити» НАТО, ініціює багаторазово і успішно обкатаний механізм зміни суспільної свідомості, викручування історії, підміни понять і фактів, закладає основу для майбутніх поколінь манкуртів, які будуть влаштовувати марші, скиглячи, що «усташі прийдуть, порядок наведуть».
Є речі, які неразменны і не мають терміну давності. Не можна пробачити Вермахт, який прийшов на радянську землю, спалив живцем сотні тисяч людей і тисячі сіл, побудував концтабору і влаштував конвеєри смерті. Як тільки пам’ять про цьому змінюється «победобесием» і «дидываивали», як на світ і екран відразу лізуть двоногі глисти, які пропонують здатися, увійти, інтегруватися і упредительно розслабити сфінктер. Проект «Безсмертний полк» показав, що в російському народі пам’ять жива, незважаючи на роки старань всякої слизу з «Меморіалу» та іже з ними. А ось у всяких Внаукраинах, Грузиях та інших Прибалтійських вымиратах все спрацювало швидко і красиво. Прийшла черга сербів – їх звуть зрозуміти і пробачити.
Стародавні попереджали, що не можна відкривати ящик Пандори. Товариш Овертон назвав його своїм ім’ям і, посміхаючись, підняв кришку. Ніхто не помітив підміни.
Сергій Савчук
