Європа будить ведмедя

405


Мушу визнати, що мені сподобалося рішення ЄСПЛ, який вважав військову операцію проти військового самого злочинця «геноцидом». Це коли наші війська знищували «зелених братів», а тепер їх нащадки будуть називати це «геноцидом».
Пише Альберт Лекс
Ахеджакова відзначить ще один професійне свято, ми ж стільки «невинних» (згідно Колі Уренгойскому) німців «отгеноцидили», включаючи самого невинного Адика Алоизовича і його геноссе Гіммлера. Тепер можна буде нас дорікати в «злочині».
Чому я радий? А ми надто довго вели себе як «їжак, птах горда», ми всі думали, що тут торганем, тут здамо, — може, далі і не зажадають, задовольняються отнятым. Що ж, це чудово, що ніхто не буде задовольнятися, що нас змушують займатися цими питаннями, а то у «прагматиків» з нашої влади довго б ще руки не дійшли, чую…
Перед нами постає головне питання: чи всі ці «структури», куди ми без розбору лізли в 90-ті роки, лише б «серед пристойних людей — вони нам навіщо?
Кожен клуб дає свої профіти і змушує нести свої витрати.
ПАРЄ обирає суддів ЄСПЛ, це один з профітів. Але ми позбавлені права голосу в ПАРЄ, але несемо витрати у вигляді обов’язку виконувати рішення суддів, яких не можемо вибирати. Більш того, нас активно примушують платити за те, щоб ці судді могли виносити свої політизовані рішення, тобто витрати тут є і самі вульгарні, самі прямі — фінансові.
Але крім грошей є і загальне питання: нам це взагалі навіщо? Питання не просте і не загальний, хотілося б знати прямо в найпростіших пунктах:
Взяти і на листочку розписати, які конкретно (конкретно!) завдання ми вирішуємо і досягаємо мети, перебуваючи в Раді Європи. Без загальних слів ні про що, без філософських бла-бла-бла і «діалог потрібен заради самого діалогу»… і заради красивих відряджень депутатів і дипломатів.
Покажіть мені папірець, де буде написано: від участі в Раді Європи ми хочемо отримувати корисного — і раз, два, три по пунктах.
А потім на цій же папірці додайте: мінус цей пункт, тому що ми позбавлені права голосу в ПАРЄ, і цей мінус, тому що органи Ради Європи судять не по справедливості, а політизовано — ну і т. д.
І тоді, після цього папірця, відразу ж стане ясно, що ж нам робити! Нам треба добиватися відновлення своїх прав? Або ж Рада Європи деградував, і нам просто нема чого там більше перебувати? Або ж — що найсмішніше може з’ясуватися — нам і НІКОЛИ не було корисно там перебувати, витрати завжди переважували профіти.
А цей гіпотетичний листок підведе нас до куди більш важливого питання: а ми — це взагалі хто? Ми хочемо, куди ми йдемо, в чому наші інтереси? Тому що саме з цього і будуть виникати наші цілі, наші завдання — з усвідомлення самих себе і своїх корінних інтересів.
Єльцин і Козирєв відповідали просто: ми — колонія Заходу, йдемо до метрополії, наше завдання — здатися і слухатися.
Як мінімум тут треба відзначити, що і сам Захід вже досить давно «не торт», багато серйозних країни поглядають на нього скептично, пора б і нам.
Ми — вівці, яких випасають вівчарки і вовки з Заходу? Або ми ведмідь, який конкурує зі зграєю європейських гієн і американським тигром? Або нам треба об’єднатися з цими гієнами проти британського лева і американського тигра (як пропонував Оруелл)?
Якщо ми хочемо воювати з Заходом, конфронтировать, то нам нічого робити в його інститутах.
Якщо ми хочемо кооперуватися з Європою, то… все дуже цікаво. Нам все одно нічого особливо робити в структурах Ради Європи!
Ніхто не кооперується зі слабким, ніхто не кооперується з підлеглим йому віддають накази, які він виконує. Вся система Ради Європи тримає нас в підлеглому положенні, а чи відповідає це нашим завданням і допоможе досягати наших цілей?
Наше становище в структурах Ради Європи взагалі відображає наші реальні навантаження з Європою? Мабуть, ні, бо ми хоч і не сильніше об’єднаної Європи, але все ж маємо куди більшу вагу, ніж той, яким володіємо в ПАРЄ та інших органах. Ми просто диспропорційно представлені, чого ми можемо взагалі домогтися, в такому положенні перебуваючи?
Втім… ці слова лише відсилає нас знову до головних питань: а ми — це хто? І добитися — це чого саме? У чому наші цілі, в чому наші інтереси? Від Європи ми хочемо чого? А коли ясно, чого саме, і кому ми переходимо дорогу в цих своїх цілях, то як будемо домагатися? По суті ми намагаємося конфліктувати з господарем Європи, ставлячи себе в підлегле становище перед самою Європою — господареві навіть не треба пихкати, він просто віддає наказ, і нас осмикує сама Європа, нехай і на шкоду своїм інтересам.
Виходить, як не крути, за заповітами Ілліча: перш ніж об’єднуватися, треба рішуче розмежуватися. Якщо ми хочемо нових відносин з Європою, доведеться щось робити зі старими, тому що старі зовсім не підходять до того, що ми хочемо сьогодні. І не вписується це все і межгос інститути півстолітньої давності, ніякі 50 грам ми з цього Васьки більше не витиснемо. І ми самі могли б ще довго жити в ілюзіях, але слава богу (з чого я й почав) Європа сама ці ілюзії розбиває нам, а могла б так ефективно задушити нас в обіймах…
Так що цей скандальчик з фашистами як не можна вчасно: хоч і затишно в брудній калюжі лежати і бути ніким, але саме цього задоволення нам і не доставлять, Ваньку таки выпрут з його теплої грубки, де він нікого не чіпав, і змусять брати в руки дрин.
Забавно, адже у нас дві майже однакові приказки про «не буди»: «не буди лихо, поки воно тихо» і «не буди сплячого ведмедя».
А адже ми були готові дрімати далі і все майбутнє своє проспати… Сам бог, не інакше, послав нам цих європейських сусідів, ну що б ми без них робили, як би жили? 🙂