— В операції брав участь двадцять один чоловік, — доповів мені Євген. — Підірваний танк. Вбито сто вісімдесят фашистів. У нас втрат немає, якщо не рахувати чотирьох поранених.
Агентурна розвідка донесла, що гітлерівські мотомехчасти з двома танками повинні вийти на днях з Смоленської до моря.
Я наказав Євгену влаштувати засідку і розгромити головний колону.
І знову йшли наші по лісі і недвижно лежали в придорожніх кущах.
На цей раз чекати довелося недовго. Вранці на другу добу сигнальники передали:
— Приготуватися!
Першим пройшов танк. Брязкаючи гусеницями, бурмочучи мотором, [84] він, за заведеним звичаєм, прострілював кущі з кулемети і гармати.
Ліс мовчав. Тільки луна десь далеко в горах глухо відповідала фашистському знаряддю.
За танком мчала розвідка мотоциклістів з кулеметами на причепах.
Ліс як і раніше стояв в суворому мовчанні.
З-за повороту з’явилися дві роти мотоциклістів-автоматників. В кілька рядів, йдучи впритул один до одного, машини заповнювали всі шосе.
Євген швидко висмикнув прапорець-запобіжник протитанкової гранати і кинув її в голову колони. Геньо вдарив гранатою в хвіст, командир першого взводу Янукевич — в середину.
Три вибухи служили сигналом. На шосе одна за одною почали рватися гранати, стріляв кулемет.
Група вцілілих мотоциклістів, повернувши машини, стала йти в Смоленську.
Але на шосе вискочили одночасно Євген і Геня. Вони кинулися до причепу підбитого мотоцикла, де стояв німецький важкий кулемет.
Не дарма ми вивчали озброєння ворога. Німецький кулемет був так само слухняний в руках братів, як і рідної РПД.
Довга черга розірвала повітря. Мотоциклісти почали падати. Машини кренились набік і лягали біля узбіччя дороги.
За поворотом шосе, куди пішли танк і мотоциклетна розвідка, пролунав глухий вибух, а за ним часті винтовочные постріли. Це фашистська машина вибухнула на закладеної Кириченко міні. Партизани ж малої засідки в останній момент встигли протягнути над шосе дріт. Мотоциклісти, зрізані цієї дротом, лежали в пилу. Але ось з боку Смоленської виник наростає з кожною хвилиною гул машин і безперервне таканье кулеметів. Це німецькі автоматники з станиці, почувши вибухи, що поспішали на допомогу своїй колоні.
Машини їх підійшли до місця розгрому і відкрили ураганний вогонь по кущах. Тільки луна відповідало автоматним черг. Партизани йшли ланцюжком по далекій гірській стежці, підтримуючи своїх поранених.
— В операції брав участь двадцять один чоловік, — доповів мені Євген. — Підірваний танк. Вбито сто вісімдесят фашистів. У нас втрат немає, якщо не рахувати чотирьох поранених.
Ігнатов П. К. «Записки партизана»
