Серед жахливих злочинів гітлерівської Німеччини в роки Другої світової війни особливе місце займає створення концентраційних таборів. В окупованих країнах (Польщі, а потім і західних республіках Радянського Союзу) гітлерівці створювали концтабори для військовополонених та представників «нижчих» рас. В’язнями концтаборів ставали бійці і командири Червоної Армії, комуністи, євреї, цигани. Були серед ув’язнених чоловіки і жінки, старі та підлітки і навіть маленькі діти.
Про звірства гітлерівців в Освенцімі і Маутхаузені, Бухенвальді і Дахау відомо багато. Куди менш вивчена історія дитячих концентраційних таборів. Складно уявити собі, до якої міри втрати людських якостей дійшли керівники Третього рейху, віддавали розпорядження не просто про створення дитячих концтаборів, а про проведення в них медичних дослідів над дітьми.
Агромістечко Червоний Берег, що в Жлобінському районі Гомельської області Білорусії, на початку 1940-х років був досить великим селом, в якому діяло кілька підприємств, була своя школа. 5 липня 1941 року Червоний Берег зайняли наступали частини вермахту. В одній із старовинних поміщицьких садиб гітлерівці обладнали військовий госпіталь. Крім того, в селі було створено один з найбільших пересыльных пунктів на території окупованої Білорусії.
Перші півтора року війни Червоний Берег брав поранених німецьких солдатів і офіцерів. Однак коли в 1943 році вермахт став терпіти поразку за поразкою, у керівництва Третього рейху дозрів жахливий план. Поранені німецькі військовослужбовці мали потребу у величезній кількості донорської крові. Брати її було ніде. І гітлерівці згадали про … дітей. У господарських будівлях на території військового госпіталю з’явився дитячий концентраційний табір.
На відміну від більшості інших концентраційних таборів, маленькі в’язні Червоного Берега в переважній більшості були слов’янськими діточками. Це були хлопці з села Червоний Берег, так і з навколишніх населених пунктів – діти із звичайних селянських родин, які до їх викрадення гітлерівцями і припустити не могли, яка страшна доля чекає їх в самий найближчий час. Їх долі не позаздрили б навіть жертви найжахливіших нацистських концтаборів начебто Освенціма.
Діяли нацисти завжди перевіреним способом – рано вранці підрозділ есесівців оточувало село. Потім гітлерівці виганяли людей з будинків і відбирали серед них дітей і підлітків.
Всіх повезли в Червоний Берег. Привезли, висадили і повели до річки Добосна. Там стояли намети. Нас розділи і змусили митися холодною водою з річки. Потім під конвоєм повели на огляд. В одній з кімнат стояли тази з людськими внутрішніми органами. Це привело нас в жах, ми тремтіли,
— згадував один з дивом вижили в Червоному Березі підлітків.
Найбільше гітлерівців цікавили хлопці у віці 8-14 років. Здавалося б, діти такого віку ще не можуть повноцінно працювати, але адже і нацистам вони були потрібні не для праці на шахтах чи заводах.
Гітлерівські лікарі-вбивці прекрасно знали, що саме в такому віці організм людини розвивається найбільш стрімкими темпами. У маленької людини відбувається гормональна перебудова, тому кров володіє найбільш сильними властивостями. Гітлерівське керівництво вирішило в масовому порядку перетворювати дітей в донорів. Особлива увага приділялася дівчаткам, оскільки вони найчастіше мали першою групою з позитивним резус-фактором, яка є універсальною.
Саме з метою організації регулярного забору донорської крові та був організований дитячий концентраційний табір у Червоному Березі. Всі діти перед надходженням в табір проходили медичний огляд, за підсумками якого їм видавалася бирка із зазначенням особистих даних та групи крові. Останній пункт мав особливе значення, оскільки саме кров дітей представляла для нацистів ключовий інтерес.
Медичний огляд проводився з метою виявлення у дітей яких-небудь захворювань, які могли перешкоджати їх використанню в якості донорів. Якщо захворювань німецькі медики не виявляли, то дітей готували до відправки в Німеччину – в госпіталі, де вже і належало використовувати їх в якості донорів. Кров забирали у дітей або повністю, убиваючи нещасних в’язнів, конкретний обсяг, необхідний на даний момент.
Деякі спритні діти імітували хвороби і, тим самим, рятувалися від страшної долі. Наприклад, дві дівчинки натерли руки кропивою і імітували коросту, завдяки чому німецький лікар на медичному огляді їх «забракував» і вони не потрапили в ешелон, отправлявшийся в німецькі шпиталі.
Дітей розділяли на дві групи. Перша група підлягала направленню в накопичувач для дітей з першою групою крові. У цих дітей забирали всю кров. Друга група прямувала для багаторазового забору крові — в середньому від 8 до 16 разів у кожної дитини. Лише діти, які потрапляли у другій накопичувач, мали якісь шанси вижити.
Потреба гітлерівської армії, втрачала сотні тисяч солдатів і офіцерів пораненими, свіжої крові зростала. І зростала кількість злочинів, скоєних гітлерівськими медиками в дитячому концентраційному таборі в Червоному Березі і в численних військових госпіталях вермахту. Звірства, які творилися по відношенню до дітей, складно собі уявити. Навіть знаменитий гітлерівський садист доктор Йозеф Менгеле здавався часом невинним першокласницею порівняно з катами, які працювали в концентраційному таборі в Червоному Березі.
Вперше в історії дитяча кров використовувалася як донорської, причому гітлерівці не зупинялися навіть перед тим, щоб повністю очищати кров дітей і підлітків. Вражає, що німецькі лікарі – люди з вищою освітою, виховані в європейській культурній традиції, не тільки прихильно дивилися на те, що відбувається, але і брали найактивнішу участь в організації дитячих концентраційних таборів для маленьких донорів. Без них, цих горе-фахівців, свого часу давали клятву Гіппократа, жахливі за своєю жорстокістю досліди над дітьми були б неможливі. Вони стали справжніми кровопивцями – ці пещені випускники німецьких університетів.
Червоний Берег став одним з головних пересыльных пунктів для відправлення дітей на бузувірські експерименти. Гітлерівськими лікарями-катами був розроблений страхітливий садистський метод знекровлення людей. Спочатку «донору» вводили антикоагулянти, потім повісив його за пахви і стискали груди для більшого відтоку крові. Стопи дитини глибоко надрізали, після чого кров починала стікати в спеціальні ємності. У деяких випадках зі ступень повністю видаляли шкіру, або взагалі ампутували ступні. Природно, вижити після такої жахливої процедури ніхто не міг. Трупи дітей спалювали на вогнищах.
Жахала і те, що крім окупантів – гітлерівських есесівців, охорони і адміністрації табору в Червоному Березі служили місцеві колабораціоністи. Білоруси, українці, росіяни, які перейшли на бік гітлерівців, відрізнялися навіть більшою безжальністю, оскільки намагалися заслужити довіру і заохочення з боку нових господарів. Саме вони і були найжорстокішими катами.
В наші дні Червоний Берег не даремно називають «дитячою Хатинню». Досі точно невідомо, скільки дитячих душ погубили гітлерівські кати, які служили в цьому таборі. Поки що встановлено лише п’ятнадцять імен нещасних дітей, яких гітлерівці вбили в дитячому концтаборі. Якщо слідувати архівними даними, не менше 1990 дітей були вивезені з концтабору в Червоному Березі в Німеччину – для забору донорської крові.
З другого накопичувача, де перебували діти, у яких багаторазово збирали кров, вдалося вижити дев’ятьом дітлахам, які і стали одними з головних свідків цих жахливих воєнних злочинів гітлерівської Німеччини. В першому накопичувачі, де брали кров у дітей з першою групою, не вижив ніхто – тут маленьких в’язнів буквально знекровлювали, а трупи потім спалювали.
Катерина Омелянівна Клочкова в 1943 році провела в концентраційному таборі в Червоному Березі п’ять найстрашніших тижнів у своєму житті. Вона згадувала:
За ці п’ять тижнів вони брали кров в тюбики такі великі. Не знаю навіть, як їх виміряти — 10, 20 грам? Як вытягнут кров, людина тоді слабкий, падає. Самі розумієте, що з людиною, коли кров вытягнут. Раз на день давали шматочок хліба. Взагалі я погано пам’ятаю, що давали, але вижила ж п’ять тижнів.
25 червня 1944 року в Червоний Берег увірвалися радянські війська звільняли Білорусію. Так закінчилася історія страшного концентраційного табору. Надзвичайної Державної Комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників в Жлобінському районі Гомельської області в складеному у листопаді 1944 року акті підкреслювалось, що зі станції Красний Берег в Німеччину, для взяття донорської крові в цілях лікування поранених солдатів і офіцерів гітлерівської армії, німцями було відвезено 1990 дітей.
Органам безпеки, які розслідували військові злочини гітлерівців на окупованих територіях Радянського Союзу, вдалося встановити, що табір в Червоному Березі був далеко не єдиним подібним дитячим концентраційним табором в Білоруській РСР. На території Білорусії гітлерівці створили як мінімум 15 дитячих донорських таборів. В Червоному Березі і в селі Скобровка Пуховичского району Мінської області функціонувало два табори з донорськими накопичувачами, орієнтованих на повне знищення потрапили в них дітей.
Крім того, органами безпеки було встановлено, що в Червоному Березі діяв і концентраційний табір для дорослих. Правда, функціонував він відносно недовго – всього кілька місяців. У таборі містилося до 8 тисяч ув’язнених. Потім з них було відібрано близько 1000 осіб молодого віку, включаючи 43 жителів Червоного Берега і навколишніх сіл. Цих молодих людей гітлерівці вивезли на каторгу до Німеччини.
У радянський час про звірства гітлерівців у концентраційних таборах для дітей вважали за краще не поширюватися.
По-перше, радянське керівництво вважало, що інформація про дитячі концтабори, де забирали кров, буде сприяти збереженню ненависті до німецького народу. В умовах, коли НДР вже була союзником СРСР, це було неприпустимо.
По-друге, турбувалися і про психологічний стан радянських громадян. Мало до яких наслідків могла призвести подібна інформація, особливо якщо врахувати, що було багато людей, чиї діти безслідно пропали в роки війни.
По-третє, не бажали радянська влада розкривати подробиці і про діяльність численних колабораціоністів, що оперували на території Білорусії.
Лише у 2007 році у Червоному Березі був встановлений пам’ятний меморіал, який сьогодні має національне значення. Це єдиний пам’ятник саме дітям, які загинули в страшних концентраційних таборів гітлерівської Німеччини. Меморіал регулярно відвідують екскурсії не тільки з Білорусі та Росії, але й з різних країн світу. Приїжджають і з Німеччини. Цікаво, чи замислюються сучасні громадяни цієї країни над тим, що створили їх діди і прадіди на окупованих територіях Радянського Союзу?
Автор:Ілля ПолонскийИспользованы фотографии:moya-planeta.ru, belarus-travel.livejournal.com
