Цей високий світлий храм, помітний ще здалеку, на перший погляд, нічим не відрізняється від тисяч таких же, які загубилися на просторах Росії і України. Однак він унікальний. Справа в тому, що Свято-Іллінський храм стоїть в Чорнобильській зоні відчуження, але незважаючи на це, в ньому регулярно проходять служби. Це єдина православна церква в зараженій місцевості і, як стверджують всі, хто її відвідував, рівень радіації в її стінах напрочуд низький. Взагалі ж місцеві жителі спостерігають тут багато дивних явищ.
Історія єдиної церкви зони відчуження
Свято-Ільїнському храму в тому вигляді, який він має зараз, півтори сотні років, однак перші літописні згадки про нього зустрічалися ще в Середні століття. Справа в тому, що старовинна церква не раз горіла і її відбудовували заново. Останній раз – в кінці позаминулого століття.
До революції цей храм дуже шанувала місцева влада, а ось у 1920-30-х роках в ньому влаштували склад. У 1937-му, на хвилі боротьби з релігією, більшовики-безбожники навіть хотіли його підірвати, але місцеві віряни, яких виявилося більше, ніж атеїстів, прийшли в храм і вляглися на підлогу зі словами: «Тоді висаджуйте і нас». І храм вирішили не чіпати.
Другий раз Іллінську церкву ледь не втратили у 1941-му, коли вона була замінована. Тоді її теж вдалося врятувати.
У другій половині минулого століття, аж до 1986 року, в цих краях існувало чимало храмів, які йшли служби, але всі вони, крім одного, згодом були «законсервовані».
Після аварії на ЧАЕС Іллінський храм, зі зрозумілих причин, теж закрили. Проте вже кілька років потому, за настійним проханням залишилися в зарараженной зоні місцевих жителів, а також працівників електростанції (!), українські власті прийняли рішення відкрити храм. Спочатку літургії тут проводили лише час від часу, а в 2001 році в ньому почалися регулярні богослужіння.
Зараз тут служать штатні священики, проводяться обряди, водосвятні молебні, хресні ходи, святкові трапези – загалом, все, як у звичайному парафії.
Храм відвідують і залишилися в живих ліквідатори, і місцеві жителі, які не захотіли залишати заражені радіацією рідні краї або повернулися сюди незабаром після евакуації, і, звичайно, співробітники АЕС. А на Ільїн день, коли відзначається свято святого пророка, в честь якого названа церква, що в зону відчуження пропускають всіх бажаючих, і територія навколо храму зазвичай суцільно заставлена автомобілями.
Легенди і чудеса чорнобильського храму
Неодноразово священики і парафіяни, і заїжджі журналісти робили заміри на території церкви і лише руками розводили: рівень радіації в приміщенні, а також біля церкви в нормі. І навіть у перші роки після аварії, за словами очевидців, він був тут істотно нижче, ніж навколо.
Єдиний православний прихід в Чорнобильській зоні відчуження відомий не лише завдяки цьому диву. Старожили розповідають, як рівно за десять років до страшної аварії, 26 квітня 1976 року, багато чорнобильці побачили в небі дивне явище – образ Богородиці, яка, за словами очевидців, тримала в руках гілочки полину, потім розкидала їх над містом і, у вигляді хмари перемістившись в бік храму, «зависла» над ним і благословила його.
Цю історію навіть надрукували в чорнобильській газеті під іронічним заголовком «Вигадки церковників». Правда, тоді місцеві жителі вважали це бачення передвісником посухи, не підозрюючи про те, що воно цілком могло бути ознакою майбутньої катастрофи. І згадали про цю історію чорнобильці тільки після вибуху на АЕС.
Є в храмі і особлива ікона – вона називається «Чорнобильський Спас». Сюжет для неї побачив уві сні один з ліквідаторів, парторг ЧАЕС Юрій Андрєєв, який отримав велику дозу радіації і лежав у тяжкому стані в лікарні. Приголомшений чоловік розповів про це священикам. Незабаром відповідна ікона була написана в Троїце-Сергієвій лаврі і освячена в Києві. На ній зображений Ісус Христос з Богородицею і архангелом Михаїлом. Вони стоять на хмарах, а під ними, на землі – герої-ліквідатори (лікарі, будівельники, пожежники тощо) і душі загиблих. Цікаво, що після того, як була написана ця ікона, Юрій Андрєєв одужав.
Друга відома ікона Іллінського храму – Чернбыльская Богородиця. На ній зображена Цариця Небесна з архангелами Михаїлом і Гавриїлом. В руках вона тримає ту саму полин. Обидва цих способу в чорнобильських краях дуже шанують і вважають чудотворними і навіть цілющими. До речі, вони перегукуються зі словами з Одкровення Іоанна Богослова: «… і впала з неба велика зірка, палаюча подібно до світильника, і впала на третю частину рік і на джерела вод. Ім’я цієї зірки «полинь». І третя частина вод стала полином, і багато людей вмерли від вод, тому що вони стали гіркі» (Об’явл. 8, 10-11). Як відомо, слово «чорнобиль» перекладається як «полин».
Архімандрит Сергій (Якушин), місцевий житель і колишній ліквідатор, служить у храмі з самого початку його відкриття після аварії. Він брав участь у відновленні церкви і на токарному верстаті робив з газових балонів нові дзвони, оскільки старі після аварії були зняті і вивезені з Чорнобиля. За словами батюшки, служити в настільки небезпечній місцевості не страшно – як говориться, всі під Богом ходимо. Він звертає увагу на те, що в числі постійних прихожан храму є і дуже старі люди, які живуть тут всі ці роки і ніколи не покидали зону відчуження.
Парафіяни храму сподіваються, що всі надіслані чорнобильцям випробування лише зміцнять віру і що коли-небудь, хоча б через багато-багато років, ця благодатна колись земля відродиться.
