Сучасне найманство: відродження

82

Кирило Куделко
Інститут найманства має тривалу історію — у далекому минулому він був широко поширений у всьому світі. У XVIII–XIX століттях його витіснили з поля бою масові армії, набраними за допомогою загального військового обов’язку із всіх категорій громадян. Проте в останній чверті ХХ століття найманство зумів відродитися у формі приватного військового бізнесу, сформувавши абсолютно новий, а головне – легальний і дохідний сегмент міжнародного ринку.

Кадр з к/ф «Дикі гуси» (1978 рік), на якому в якості технічного консультанта виступав знаменитий найманець Майк Хоар. Глядацький успіх фільму сприяв романтизації образу найманця у частині сучасної публіки
За даними ООН, в даний час ринок військових послуг є одним з найбільш динамічно розвиваються і ростуть в світі. Його учасниками є понад 3000 приватних військових компаній (ПВК), які тренують війська і виконують різні підряди в більш ніж 60 країнах світу. Обсяг цього ринку аналітики оцінюють у суму від $20 до $100 млрд.
Відродження найманства
Відродження найманства відбулося в 1960-ті роки і за часом збіглося з деколонизацией, коли багато країн Африки й Азії, що раніше були колоніями європейських держав, знайшли національну незалежність. Практично відразу після розпаду колоніальних імперій в колишніх колоніях, які стали незалежними державами, спалахнули запеклі міжусобні війни, пов’язані з міжплемінними і міжклановими зіткненнями, переділом кордонів і боротьбою за владу.
Особливе значення для виникнення найманства в його сучасному вигляді мав криза в Конго в 1960-1968 роках, коли працювали в країні гірничодобувні корпорації для забезпечення безпеки своєї власності найняли на службу сотні авантюристів з різних країн. Серед них були і знамениті згодом «солдати удачі»: ірландець Майк Хоар, бельгієць Жак Шрамм, німці Рольф Штайнер і Зиґфрід Мюллер, француз Боб Денар.
Ці люди заробляли гроші на війні, без особливого розбору надаючи свої послуги тим, хто був готовий їх оплачувати, зводячи і зміщуючи самопроголошених правителів і беручи участь у безлічі інших подібних операцій. Несподівано для себе вони стали популярними медійними фігурами, про них писалися статті і книги, а в 1978 році на екрани вийшов фільм «Дикі гуси», на якому Майк Хоар виступав в якості технічного консультанта. Переважаючий в цьому та інших подібних кінофільмах романтичний образ відважного і благородного «солдата удачі» був порядком зіпсований інформацією про звірства, які творилися в місцях військових дій, включаючи тортури і страти мирного населення. Поступово інтерес публіки до цієї теми зійшов на немає.
Перші ПВК: військове посередництво і консалтинг
Першою ПВК в сучасному розумінні слова була WatchGuard International, створена в 1967 році Девідом Стирлингом і Джоном Вудхаусом, ветеранами британських служб спеціального призначення (SAS). Компанія була укомплектована переважно їх колишніми товаришами по службі, також ветеранами спецслужб. Це була перша британська фірма такого роду. Вона була офіційно зареєстрована на о. Джерсі, мала свою штаб-квартиру і діяла цілком легально. Надані нею послуги включали набір і навчання особового складу, здійснення бойової та технічної підтримки при проведенні операцій проти повстанців, різноманітні консультації з військових питань.
WatchGuard перебувала під щільним контролем британського уряду. У число клієнтів компанії входили дружні Лондону урядові режими, транснаціональні корпорації, які працювали в гарячих точках світу, передусім на Близькому Сході і в Африці, а також колишні колоніальні держави, які прагнули здійснювати таємне вплив на політику колишніх колоній.
Колеги Девіда Стірлінга з SAS також з часом створили і очолили ряд ЧВК. Майор Аріш Тортл керував Control Risks, а спеціаліст по контррозвідці SAS Х. М. Хаклроуд керував J. Donne Holdings, тренировавшей лівійський спецназ і постачала охоронців Муаммару Каддафі.
Ще один фахівець SAS, Девід Уокер, разом з офіцером розвідки Ендрю Найтингэйлом керував Keenie Meenie Services. У 1983 році її співробітники тренували афганських моджахедів і брали участь в операції ЦРУ в Нікарагуа. Одночасно співробітники Keenie Meenie Services виконували функції охоронців саудівського посла у Вашингтоні принца Бандара, спонсора і активного учасника таємної операції ЦРУ «Іран-контрас», тісно пов’язаного згодом з віце-президентом США Дж. Бушем-старшим. На початку 1990-х років на хвилі скандалу через розкритих подробиць таємних операцій Keenie Meenie Services змушена була закритися.
Executive Outcomes: перші приватні армії
WatchGuard International і інші британські приватні військові компанії, створені за її зразком, а також їх американські аналоги Vinnell і Military Professional Resources Inc., ізраїльські Golan Group і Lordan-Levdan та інші являли собою переважно компанії-посередники, які укладали контракти на планування військових операцій або навчання персоналу.
Современное наёмничество: возрождение Локальные конфликты
Співробітники Executive Outcomes у присутності командирів ангольської армії демонструють захоплене у повстанців зброю. Табір на Ріо Лонга
Фірмою зовсім іншого типу була заснована в 1989 році південноафриканська компанія Executive Outcomes, вперше зуміла перетворити війну в складно організований і по-справжньому фінансово успішне підприємство. Засновником компанії був колишній начальник західноєвропейського відділу служби диверсій міністерства оборони ПАР підполковник Ебен Барлоу, начальником відділу кадрів став колишній офіцер 5-го розвідувального полку спеціального призначення армії ПАР Лафрас Люитинг.
Початковий штат компанії складався з 500 військових радників командної ланки і до 3000 рядових співробітників з числа ветеранів південноафриканської армії і спецназу, таких як 32-й батальйон Koevoet («брухт» на африкаансе). Фактично Executive Outcomes являла собою автономну військову організацію, повністю функціональну приватну армію, що мала власні військово-повітряні сили, бронетехніку, міномети та артилерію, здатну проводити повноцінні бойові операції за адекватну ціну.
Падіння режиму апартеїду в ПАР і прихід до влади чорного більшості супроводжувалися значними скороченнями армії і поліції, забезпечили ПВК, такі як Executive Outcomes, необхідним кадровим резервом з числа колишніх військових.
Современное наёмничество: возрождение Локальные конфликты
Бойова група Executive Outcomes у вантажному відсіку вертольота МІ-17. Сьєрра-Леоне, 1995 рік
Фахівці EO навчали офіцерів служби безпеки в ПАР і Ботсвані, а також тренували збройні сили Анголи. Першим по-справжньому успішним для фірми підприємством був контракт на забезпечення безпеки перевезень дорогого обладнання, підписаний з канадською нафтовидобувною компанією Ranger Oil. Канадці були зацікавлені у відновленні розробок в ангольському регіоні Сойо, захопленому в березні 1993 року загонами опозиційного руху УНІТА. Завдяки посередництву уряд Анголи в червні 1993 року підписало з компанією Executive Outcomes два контракти вартістю 40 млн доларів кожен на навчання армійських частин Анголи і підготовку пілотів національних ВПС. Сплачені контракти були засобами Ranger Oil, яка взамін отримувала від уряду нафтову концесію.
Для підтримки своїх дій ПВК отримала від уряду 16-ю бригаду ангольської армії, а також закуплені в Росії винищувачі-бомбардувальники Міг-23 і вертольоти Мі-17. В результаті серії операцій, розроблених і проведених фахівцями Executive Outcomes з листопада 1994 по січень 1996 року, сили УНІТА зазнали серйозної поразки, і керівництво опозиційної угруповання погодився вступити в переговори з урядом. Однак під тиском США компанія Executive Outcomes була змушена згорнути свою діяльність в Анголі. Її місце в країні зайняли миротворчі сили ООН.
Современное наёмничество: возрождение Локальные конфликты
Підготовка до польоту бойового вертольота. Сьєрра Леоне, 1995 рік
Наступний великий контракт на 35 млн доларів компанія отримала в травні 1995 року від уряду Сьєрра-Леоне, де бойовики з угрупування «Об’єднаний революційний фронт» (ОРФ) захопили контроль над провінцією Коно з розташованими тут алмазними родовищами і взяли в облогу столицю країни р. Фрітаун. Executive Outcomes направила сюди до 300 своїх співробітників з військово-повітряної підтримкою у вигляді трьох вертольотів Мі-17 і одного Мі-24, пілотованих спочатку білоруськими і російськими, а потім і південноафриканськими екіпажами.
Вже у квітні-травні 1995 року від повстанців був очищений Фрітаун, а в серпні цього ж року вони були вигнані з району алмазних копалень. У листопаді 1996 року було підписано угоду про мир, а в лютому 1997 року уряд Сьєрра-Леоне під тиском міжнародної громадськості припинило співпрацю з компанією. Її місце в країні зайняли миротворці ООН, після чого бойовикам ОРФ вдалося відновити свої сили, знову перейти в наступ і навіть захопити столицю країни. Уряду знову довелося вдатися до допомоги приватної військової компанії Sandline, якої тепер довелося ще й рятувати контингент ООН.
Современное наёмничество: возрождение Локальные конфликты
Колона Executive Outcomes на марші, Сьєрра-Леоне. Зверніть увагу на БМП-2 радянського виробництва позаду першої машини
Успішне виконання цих контрактів створило компанії широку популярність і надійну репутацію. До послуг Executive Outcomes вдавалися уряду Анголи, Мозамбіку, Уганди і Кенії, а також такі компанії, як De Beers, Chevron, JFPI Corporation, Rio Tinto Zinc, Texaco.
Однак діяльність компанії в Анголі і Сьєрра-Леоне привернула увагу уряду ПАР, а також міжнародних правозахисних організацій, які звинувачували її в систематичному порушенні прав людини і проведення таємних операцій. У 1998 році в ПАР був прийнятий закон «Про регулювання іноземної військової допомоги», метою якого було обмеження діяльності найманців на території Африки.
Внаслідок прийняття цього закону значне число приватних військових компаній було змушене перейти на надання консалтингових послуг і логістику. Компанія Executive Outcomes була офіційно ліквідована 31 грудня 1998 року, однак значна частина її персоналу перейшла на роботу в британську фірму Sandline International. Нею керував колишній підполковник SAS Тім Спайсер, у минулому неодноразово співпрацював зі службами Executive Outcomes і, зокрема, забезпечив їй отримання доленосного контракту в Анголі.
Спадкоємці Executive Outcomes
У 1998 році Sandline змінила Executive Outcomes у Сьєрра-Леоне, де знову спалахнула громадянська війна. Вигнаний президент країни Ахмад Теджэн Кэбба найняв інструкторів Sandline, щоб навчити 40-тисячне військо племені менде, т. зв. «камаджоров», які виступили проти захопив владу в країні ОРФ. Крім того, Sandline подрядилась охороняти власність алмазодобувної компанії De Beers і здійснювати повітряну підтримку і авіаперевезення для урядових сил, які борються з повстанцями в прикордонних районах Гвінеї.
Діяльність Sandline та її керівника Тіма Спайсер в Сьєрра-Леоне була пов’язана з серією скандалів. Розпочатий з ініціативи парламенту Великобританії розслідування показало, що у 1999 році в обхід міжнародного ембарго на постачання зброї в Сьєрра-Леоне йому вдалося ввести в країну 35 тонн військових вантажів з Болгарії, причому це було зроблено з відома британського Верховного комісаріату у Сьєрра-Леоне і Держдепартаменту США.
Інший гучний скандал, пов’язаний з керівником Sandline, мав місце в 1997 році в Папуа-Новій Гвінеї. Її прем’єр-міністр Джуліус Чан найняв фірму, щоб повернути контроль над мідними копальнями на острові Бугенвіль, захопленими місцевими сепаратистами. Вартість контракту становила 36 млн доларів. Для виконання завдання Спайсер набрав 44 колишніх співробітника Executive Outcomes, які прибули в Порт-Морсбі в лютому 1997 року.
Несподівано їх поява викликала демарш з боку уряду Австралії, яке зажадало розірвати договір з приватними підрядниками з Sandline, в іншому випадку погрожуючи Папуа-Нової Гвінеї міжнародними санкціями. Джуліус Чан відмовився підкоритися, і тоді в Порт-Морсбі спалахнув військовий заколот, підтриманий частиною місцевого населення. Командуючий повстанцями Джеррі Сингирок без єдиного пострілу заарештував всіх співробітників Sandline і вислав їх з країни. Війна на о. Бугенвіль була зупинена при міжнародному посередництві Нової Зеландії, уряд Папуа-Нової Гвінеї пішло на поступки повстанцям. Згодом керівництву Sandline вдалося отримати неустойку за контрактом.
Современное наёмничество: возрождение Локальные конфликты
Засновник і керівник компанії Sandline Тім Спайсер (в центрі) заарештований у Порт-Морсбі, лютий 1997 року
У 2001 році Тім Спайсер заснував компанію Trident Maritime, яку найняв уряд Шрі-Ланки для забезпечення безпеки аеропорту Коломбо. Після американського вторгнення в Ірак у 2003 році Спайсер створив нову компанію під назвою Aegis Defence Services і уклав прибутковий контракт вартістю 293 млн доларів на забезпечення безпеки іракських центрів Служби армії США. Контракт також включав логістичну підтримку і збір розвідувальних даних в інтересах Інженерного корпусу армії США.
Продовження теми:
Сучасне найманство: «Золоте десятиліття»
Сучасне найманство: передумови успіху
Сучасне найманство: анатомія
Сучасне найманство: буква закону