Хто з нас у юності не зачитувався романом Олександра Дюма «Три мушкетери»? Відважні герої, захоплюючі пригоди, бої на шпагах, прекрасні дами – все це заворожувало і не дозволяло ні на хвилину відірватися від книги. Дюма-батька вдалося перетворити нудні сторінки історії в неповторний детектив з елементами романтики і навіть містики.
Пам’ятник Олександру Дюма
Трохи історії: роман «Три мушкетери» вперше з’явився друком в 1844 році на сторінках французького журналу, при цьому публікація йшла по главам, обрывавшимся на самому цікавому місці. Щотижня віддані читачі терпляче чекали наступного випуску, щоб дізнатися, що ж далі сталося з улюбленими героями. Таким чином, читання швидше нагадувало перегляд сучасного гостросюжетного серіалу.
Роман оповідає про пригоди чотирьох молодих дворян – королівських мушкетерів. Четверо друзів, чиї імена відомі в усьому світі – Атос, Портос, Араміс і головний герой, д’артаньян – залучені в конфлікт між французьким королем Людовіком XIII і його першим міністром, хитромудрим кардиналом Рішельє. Мушкетери б’ються на дуелях, рятують добру королеву Анну від ганьби, жертвують собою заради короля і Франції…
Незважаючи на короткий «вояж» мушкетерів в Англію, основним місцем дії роману є Париж, таємничий Париж XVII століття, ще не зворушений численними революціями і війнами. Яким же він був? Де жили королівські мушкетери? Де відбувалися їх знамениті сутички з підступними гвардійцями кардинала? Всі ці затишні вулички існують і зараз.
Церква Сен-Сюльпіс
Церква Сен-Сюльпіс, що розмістилася в сьомому аррондисмане Парижа – ідеальна відправна точка маршруту по слідах «Трьох мушкетерів». Цей приголомшливий храм оточений мережею мальовничих вуличок з особняками, де проживали д’артаньян та його друзі.
Перший камінь сучасного будівлі храму був закладений в 1646 році королевою Анною Австрійською, нерідко і самої з’являлася на сторінках «Трьох мушкетерів». Будівництво зайняло не одну сотню років. Монументальний фасад церкви, що складається з розкішного фронтону з колонами, невеликого купола і двох веж, виконаний італійським архітектором Джованні Сервандони.
Ця споруда епохи класицизму так і не була закінчена – одна з веж залишилася недоробленою. Роботи з будівництва церкви Сен-Сюльпіс завершилися тільки в 1870 році, напередодні франко-прусської війни.
- Вважається, що зразком для будівництва храму послужив собор святого Павла в Лондоні.
- Церква Сен-Сюльпіс є другим за величиною храмом у місті після знаменитого Собору Паризької Богоматері.
- Сучасний храм зведено на місці старовинної романської церкви, однак останні археологічні роботи довели існування тут більш давньої каплиці, датується ще X століттям.
- Інтер’єр храму виконаний переважно в бароковому стилі. Тут збереглися старовинні розкішна ліпнина, мармурові скульптури і навіть цікаві резервуари для святої води у вигляді черепашок. А одна капела розписана знаменитим французьким художником Еженом Делакруа.
- Церква Сен-Сюльпіс пов’язана з ще одним великим французьким письменником – саме тут у 1822 році відбулося вінчання Віктора Гюго і його майбутньої дружини Адель.
- На підлозі храму можна побачити позначку Паризького меридіана, який до 1884 року вважався «нульовим» разом з Грінвічським. Також варто звернути увагу на величезний обеліск з гномоном – старовинним астрономічним інструментом, що діє як сонячний годинник.
Вулиця Сервандони
Так де ж жили мушкетери? Вважається, що знаменитий д’артаньян знімав кімнату в будинку на вулиці Сервандони (Rue Servandoni), що виходить до південного фасаду церкви Сен-Сюльпіс. Більше того, тут навіть збереглося кілька симпатичних особнячків XVII століття з витонченими дерев’яними вхідними дверима, оздобленими різьбленням. Зараз ця вулиця названа на честь архітектора цього храму, Джованні Сервандони, а в часи мушкетерів вона була відома під досить лякаючим назвою – вулиця гробарів.
Вулиця Феру
А по сусідству з д’артаньяном проживав і Атос, знімав дві охайні кімнатки на вулиці Феру (Rue Ferou), яка йде паралельно вулиці Сервандони і також виходить до церкви Сен-Сюльпіс. Перлиною цієї вулички вважається розкішний особняк під номером шість з фасадом XVIII століття. У 1929 році тут жив великий письменник Ернест Хемінгуей, а в одній із сучасних картинних галерей зараз розміщуються шедеври Пабло Пікассо і Енді Уорхола.
вулиця Старій Голуб’ятні
Від головного фасаду церкви Сен-Сюльпіс простягається знаменита вулиця Старій Голуб’ятні (Rue du Vieux Colombier), названа так на честь старовинних голубників, що належали розташувався неподалік могутньому абатстві Сен-Жермен-де-Пре. Згідно Олександру Дюма, саме тут жив веселун Портос, а в одному з сусідніх будинків розміщувалася приймальня капітана королівських мушкетерів, де Тревіля. На жаль, видатних особняків тієї епохи на цій вулиці не збереглося.
Адреса: Église Saint-Sulpice — 2 Rue Palatine
Відбулася дуель
Люксембурзький сад
Люксембурзький сад – одна з головних локацій у романі «Три мушкетери». У його центрі височіє розкішний палац у стилі епохи Відродження, а його потаємні куточки ідеально підходять для романтичного побачення, зустрічі змовників або навіть дуелі. Пам’ятаєте, з чого ж почалося знайомство д’артаньяна з Атосом, Портосом і Арамисом, його майбутніми кращими друзями? Всі троє викликали зарозумілого гасконця на дуель, яка не відбулася лише «завдяки» нападу гвардійців кардинала. А місцем проведення дуелі був обраний як раз Люксембурзький сад, розташований в парі кроків від вулиці Старого голубника і будинків самих мушкетерів.
Колись Люксембурзький сад вважався передмістям Парижа. Він був облаштований в 1611-1612 роках за наказом Марії Медичі, матері юного короля Людовіка XIII, що часто зустрічається на сторінках «Трьох мушкетерів». Сад унікальний тим, що його північна, більш старовинна частина, виконана в строгому французькому стилі – з ідеальними геометричними лініями алей і терас. А далі на південь планування саду стає все більш спрощеною, і він перетворюється в затишний ландшафтний парк, де фігурні клумби змінюються мальовничими водоймами.
Зараз Люксембурзький сад – улюблене місце відпочинку парижан і туристів. Особливої уваги заслуговує величезний фонтан перед палацом, де можна запускати власні кораблики. Втім, якщо прогулятися вглиб парку, то в тінистих алеях можна знайти елегантні мармурові скульптури та інші романтичні фонтани. А ще в Люксембурзькому саду розташовані майданчики для ігор у м’яч, забавний ляльковий театр, знаменита дитяча карусель і один з варіантів всесвітньо відомої Статуї Свободи.
Люксембурзький палац
На території Люксембурзького саду також знаходяться дивовижні пам’ятки історії, що збереглися ще з XVI-XVII століть. В першу чергу це приголомшливий Люксембурзький палац, який служив резиденцією королеви-матері Марії Медичі. Уроджена італійка, вона побажала побудувати розкішний особняк, нагадував її рідний Палаццо Пітті у Флоренції. Згодом тут проживали найближчі родичі французького короля, особливо варто відзначити екстравагантну герцогиню Беррийскую, при якій Люксембурзький палац перетворився на храм розкоші. Вона влаштовувала барвисті маскаради, а в 1717 році брала тут російського царя Петра I.
Зараз в Люксембурзькому палаці засідає французький Сенат. Зовнішній вигляд споруди, втім, залишився незмінним і відповідає канонам архітектури епохи Відродження.
Малий Люксембург
А на захід від нього розмістився чарівний особняк 1550 року, отримав назву Малого Люксембургу. У 1627 році Марія Медичі урочисто передала його в користування хитромудрому кардинала Рішельє, подстроившему чимало підступів чотирьох мушкетерам. До речі, Олександр Дюма навмисно спотворив образ цього непересічного політика, перетворивши його в негативного персонажа.
У Малому Люксембурзі проживає голова французького Сенату, проте окремі його кімнати відкриті для туристичного відвідування. Тут збереглася приголомшлива обстановка початку XVIII століття – інтер’єри виконані в популярному на той момент стилі рококо. Туристи запрошуються поглянути на старовинні меблі, витончену ліпнину, позолочені люстри, стельову розпис і багато інші елементи декору. Варто також заглянути в маленьку каплицю, пишно обставлену в перехідному між Ренесансом і бароко стилі маньєризму.
А в симпатичному будівлі колишньої оранжереї палацу, розмістився під номером 19 по вулиці Вожирар, в 1750 році відкрився перший у Парижі публічний художній музей – задовго до знаменитого Лувру. Тоді тут можна було побачити шедеври Леонардо да Вінчі і Тиціана, згодом зайняли своє почесне місце в залах Лувру. Зараз в цьому Люксембурзькому музеї також проходять цікаві виставки та експозиції.
Адреса: 15 Rue de Vaugirard
Лувр
Мушкетерів часто викликали на аудієнцію в королівський палац Лувр, який знаходиться на іншому березі річки Сени. Найближчий шлях проходив через симпатичний старовинний квартал Сен-Жермен-де-Пре, відомий ще з часів раннього Середньовіччя.
Аж до XVII століття тут були заболочені луки, які часто затоплювалися при розливі Сени. Втім, ще з XII століття біля стін абатства кожен рік розгорталася весела ярмарок, що стала знаменитою на всю країну. Незабаром квартал став центром мистецтва і науки. В кінці XVII століття тут розмістився театр «Комеді Франсез», а неподалік відкрилося перше в Парижі кафе, отримала незвичайну назву Прокіп. У його меню входили стандартні напої – чай, кава, гарячий шоколад, фруктові соки, лікеру, вина, а справжнім делікатесом тієї епохи вважалося морозиво. Тут часто збиралися філософи і революціонери: Дідро, Руссо, Робесп’єр…
Згодом у цьому районі відкрилося багато інших цікавих кафе — Де Маго, Де Флор і брассері Ліппі. Тут часто збиралися письменники початку XX століття, представники так званого «втраченого покоління» і екзистенціалісти. Серед їх видатних відвідувачів варто відзначити Сартра, Сент-Екзюпері та багатьох інших.
Варто також прогулятися мальовничим бульвару Сен-Жермен з його розкішними будинками, побудованими в суворій відповідності з планами знаменитого барона Османа. Особливо виділяється будинок під номером 184, де розмістилося Французьке географічне товариство. На фасаді будівлі розміщені дві статуї – каріатиди, що символізують суходіл і море. А ще на цьому бульварі зберігся дивний храм святого Володимира Київського, що належить українській греко-католицької церкви.
Бульвар перетинається з цікавою вулицею Бак (Rue du Bac), що веде у бік Сени і знаменитого музею Орсе. В чудовому особняку у самій набережній в середині XVII століття проживав… той самий д’артаньян, реально існував гасконський дворянин і капітан королівських мушкетерів, убитий в битві при Маастрихті в 1673 році. Саме він став прототипом головного героя роману Олександра Дюма. Трохи віддалік, у будинках 15-17, також розміщувалися казарми мушкетерів, будівлі яких, на жаль, не збереглися.
Церква Сен-Жермен-де-Пре
Культурним центром району Сен-Жермен-де-Пре з найдавніших часів було однойменне абатство. Воно було засноване ще в 558 році франкським королем Хильдебертом I. До наших днів дійшла приголомшлива романська церква XI-XII століть, вважається найстарішою в усьому Парижі. Тоді ж монастир був «перейменовано» — новий храм освятили на честь святого єпископа Германа Паризького, похованого у цій церкві.
У церкві Сен-Жермен-де-Пре зберігається ще одна цікава реліквія – туніка святого Вікентія Сарагосского, ранньохристиянського мученика, вбитого на початку IV століття. Цю святиню привіз у Париж той самий король Хильдеберт I.
У зовнішньому вигляді храму виділяється потужна дзвіниця, увінчана шпилем. Внутрішнє оздоблення, дбайливо відреставрований на початку XXI століття, відрізняється строгістю і урочистістю.
На жаль, інші монастирські споруди стародавнього абатства не збереглися – частина з них була зруйнована під час Великої французької революції, а в тюрму при монастирі довелося знести під час перебудови району бароном Османом в кінці XIX століття.
До речі, саме церква Сен-Жермен-де-Пре стала першим паризьким королівським некрополем – тут знайшли свій останній спокій правителі з династії Меровінгів, у тому числі і засновник абатства Хильдеберт I. Ще тут похований великий французький вчений Рене Декарт.
Адреса: 3 Place Saint-Germain des Prés
Сен-Жермен-де-Пре: вулиця за вулицею
Вулиця Сіна
Найбільш популярною вулицею кварталу Сен-Жермен-де-Пре є вулиця Сіна (Rue de Seine). Тут неповторним чином переплелися абсолютно несумісні сюжети французької історії.
На цій вулиці, приміром, проживав Вінсент де Поль, місцевий священик, згодом канонізований католицькою церквою. Його невеликий будинок XVII століття зберігся, а от сусідній розкішний особняк королеви Марго – тієї самої фатальної героїні однойменного роману Олександра Дюма, на жаль, до наших днів не дійшов. Покинута своїм невірним чоловіком Генріхом IV, Маргарита переїхала на околицю Парижа і оточив себе видатними діячами епохи Відродження.
Особливої уваги заслуговує симпатичний особняк під номером 25. Тут деякий час жив граф д’артаньян, реально існував знаменитий гасконський мушкетер, згодом переселився на вулицю Бак. А на сусідній стороні вулиці розташувалося старовинне кабаре «У маленького мавра», відоме ще з кінця XVI століття. Його яскравий фасад зберігся і зараз.
В цілому, вулиця Сіна – це чарівний квартал, всипаний цікавими художніми галереями, що розмістилися в мальовничих будівлях XVIII століття. Тут жили багато діячів культури і мистецтва – Шарль Бодлер, Жорж Санд, Адам Міцкевич і навіть Марчелло Мастроянні.
А ще на цій вулиці можна смачно перекусити. Кафе Ля Палетт, що займає будинок номер 43, вважалося улюбленим закладом молодих художників, його відвідували Пікассо і Сезанн. Всередині ж збереглися чудові керамічні прикраси початку XX століття.
Вулиця Турнон
Вулиця Сіна плавно перетікає у вулицю Турнон (Rue de Tournon), що вважалася елітним кварталом. Тут проживали найближчі родичі могутніх герцогів де Гизов, впливових вельмож XVI століття, також фігурують у романі «Королева Марго». До речі, по сусідству з Гизами жила інша Маргарита Валуа – тітка знаменитої королеви. Забудова цієї вулиці виконана приблизно в єдиному стилі – це строгі чотириповерхові особняки з великими вікнами і мальовничими мансардами.
Вулиця Вожирар
Перпендикулярно вулиці Турнон йде вулиця Вожирар (Rue de Vaugirard), найдовша в межах Парижа. Її протяжність становить майже чотири з половиною кілометри. Коли-то вона пов’язувала околиці міста з однойменною сусідній селом, але до середини XIX століття Париж виріс настільки, що крихітне поселення Вожирар увійшло до складу його п’ятнадцятого аррондисмана.
Нас цікавить початок вулиці Вожирар, забудоване якраз у часи мушкетерів. І зараз тут можна побачити старовинні особняки, фасад яких потемнів з ходом століть, а також більш світлі споруди з кумедними віконницями, які прикрашають кожне з численних вікон. У будинку під номером 25 проживав Араміс, самий романтичний персонаж роману Дюма. До речі, неподалік, на вулиці Ренн, розташувався розкішний сучасний готель, названий на честь Араміса. А вулиці, де розташовані будинки інших мушкетерів – Феру і Сервандони – можна назвати свого роду провулками, виходять з вулиці Вожирар немов промені.
Крім усього іншого, тут можна побачити церква Святого Йосипа 1620 року, відрізняється строгим фасадом; цікаві руїни часів Карла Великого, а також симпатичний особняк, де провів своє дитинство Еміль Золя. Безпосередньо на вулиці Вожирар знаходиться вхід в знаменитий Люксембурзький сад.
Новий міст
Для того, щоб дістатися з дому в королівський палац Лувр, д’артаньяном і компанії неодмінно довелося б перетнути Сену. І найбільш зручно розташованим мостом був Пон-Неф, «Новий» міст. Варто зазначити, що для Парижа XVII століття цей міст справді був новим – він був урочисто відкритий ще в 1607 році і зараз вважається найстарішим зі збережених міських мостів.
Симпатичний арочний міст Пон-Неф був унікальним для тієї епохи. Його розміри вважалися гігантськими – шириною в 22 метри, він був ширший не тільки звичайних мостів, але і деяких паризьких вулиць. Втім, незабаром всю його територію зайняв критий ринок, що було традиційно для Парижа.
Міст Пон-Неф з’єднує Лувр з кварталом Сен-Жермен-де-Пре, де мешкали головні герої роману «Три мушкетери». Міст проходить через знаменитий острів Сіте, де розташований королівський палац Консьержері і знаменитий Собор Паризької Богоматері.
У 1618 році в самому центрі мосту з’явилася кінна статуя Генріха IV, вбитого вісьмома роками раніше. Це був перший пам’ятник якомусь французькому королю, встановлений у громадському місці. На жаль, стародавня скульптура не збереглася – її знищили під час Великої французької революції. Пам’ятник відновили вже в 1818 році, а навколо нього розбили затишний сквер.
Вулиця Дофіна
З боку кварталу Сен-Жермен-де-Пре міст Пон-Неф з’єднувався з симпатичною вулицею Дофіна (Rue Dauphine). Вона була названа на честь короля Людовика XIII, якому якраз і служили д’артаньян і інші мушкетери.
Королю Генріху IV було вже до п’ятдесяти, коли нарешті у нього народився довгоочікуваний син Людовік, спадкоємець французького престолу, який отримав традиційний для Франції титул дофіна. В його честь була названа нова вулиця, а також розкішна площа на острові Сіте, розташована навпроти кінного пам’ятника Генріху IV. Тут збереглися дивовижні старовинні споруди початку XVII століття з яскравими фасадами і чарівними мансардними вікнами.
Зустріч з автором
Пантеон
Якщо пройти по мосту Пон-Неф, то можна опинитися біля стін прекрасного Собору Паризької Богоматері або в розкішних садах Лувру. А якщо залишитися на тому ж березі Сени і рухатися далі в бік від набережної, то можна дійти до монументального Пантеону, де знайшов свій останній спокій великий письменник Олександр Дюма-батько, автор «Трьох мушкетерів».
Спочатку на цьому місці стояла одна з найважливіших святинь Парижа – церква святої Женев’єви, покровительки міста. Тут був похований Хлодвіг, перший франкський король, який прийняв християнство. Однак старовинна споруда до XVIII століття вже давно занепала, і король Людовик XV в 1764 році заклав камінь нового храму.
Будівельні роботи, втім, затягнулися, так як архітектори орієнтувалися на римський Пантеон, але ніяк не могли звести досить міцні стіни, здатні витримувати вагу потужного купола.
1789 року почалася Велика французька революція, і тільки що зведена церква виявилася секуляризована. Тут було вирішено ховати видатних революціонерів. Але так як настрої в країні змінювалися надзвичайно швидко, останки деяких з них, незважаючи на урочисті похорони, здійснені за пару років до того, виносилися під покровом ночі. Так, наприклад, сталося з Маратом, а прах великих філософів Вольтера і Руссо залишився недоторканим.
Під час неспокійного XIX століття нова церква святої Женев’єви заново набувала і знову втрачала свою сакральну функцію. В кінцевому підсумку вона була перетворена в Пантеон – свого роду некрополь, де покоїться великі французи.
У зовнішньому вигляді Пантеону особливо виділяється його розкішний портал, прикрашений потужними колонами і фризом з химерними рельєфами. Всередині ж збереглися чудові розписи XVIII-XIX століть. Варто також звернути увагу на майстерне оформлення окремих саркофагів і надгробків.
Що стосується Олександра Дюма, то його могила була перенесена в Пантеон всього лише кілька років тому – урочиста церемонія відбулася в 2002 році, через 132 роки після його смерті.
Площа Контрескарпом
До речі, позаду Пантеону розташувалася затишна площа Контрескарпом (Place de la Contrescarpe), всіяна численними кафе і ресторанами. Саме тут знаходився відомий кабачок «Соснова шишка», улюблене питний заклад мушкетерів. Також варто звернути увагу на мальовничі фасади старовинних будинків і насолодитися тишею, сидячи біля фонтану в самому центрі площі.
Адреса: Place du Panthéon
