«Славні» українські політичні традиції

2

[b]

Днями деякі з представників «українства» відзначали свято – день народження Мазепи. Це досить примітно, як і вся історія гетьманства на Україні. Найцікавіше, що українська влада, сповзаючи в гетьманство, ніколи не замислюється про те, що історія ЗАВЖДИ в цих місцях закінчувалася однаково. Сподіваюся, і цього разу не обійдеться без традицій.
Гетьман Іван Мазепа народився 380 років тому. У слов’янському світі «мазепа» є символом зрадника. Втім, те, що творять українська влада зараз, це те ж саме зрада, як щодо сусідніх народів, так і щодо власного народу. Але і Мазепа діяв точно також.
І точно як Мазепа, нинішні правителі роблять все заради грошей. З давніх часів відомо, що зрадників не платять. І це не тільки римський постулат. Наші одвічні «дорогі партнери» теж щедрі на обіцянки, але коли справу зроблено, ніякої плати, крім мотузки, від них чекати не варто. Саддам Хусейн зміг би підтвердити.
Але повернемося до Мазепи. Він не відразу народився зрадником. Насправді це був дуже здібний хлопець. Багато він пізнав, перебуваючи на службі у польського царя, ще більше він навчився у російської. Але мораль… мораль він сприйняв з книги Макіавеллі «Государ». Та й то, викривлено як сприйняв.
Макіавеллі в цій книзі, по суті констатував, що для захоплення та утримання влади немає ніяких кордонів, немає нічого людського, ні совісті і т. п. Людина, що зважився стати правителем повинен бути холоднокровним, бездушним, безпринципним і не мати совісті. Якщо потрібно зрадити заради влади, то треба зраджувати — так мислив він. Мазепа перейнявся цим.
Нинішні українські власті стурбовані теж тільки владою, вірніше спробами утримати її. Тут є розбіжність Мазепи і нинішньої влади, з тим, про що писав Макіавеллі. Спиратися треба на народ, знати і війська – так писав середньовічний політик. Але українське гетьманство просто не в змозі зробити такі опори. Причина банальна – жадібність, що межує з безумством.
Петро Перший дав Мазепі усе: повага, пошана, обдарував своєю дружбою і довірою, зробив правителем Малоросії. Але одного не дав Петро – неподільного права наказувати на ввіреній йому частини держави.
Мазепа бажав можливості закріпачувати козаків, які не були високого походження. Вже тоді Імператор Росії розумів, що з кріпосним правом на Малоросії просто неможливо буде зберегти ці землі. Петро чудово пам’ятав історію і недавнє (для його часу) стан цих земель, яке в історичному періоді називається «Руїна».
Всі кріпаки, які змогли втекти в Малоросію або за Дон, вважалися вільними людьми. Ці землі за часів гетьманської «Руїни» настільки збезлюділи, що віталася будь-яка можливість їх заселення.
Мазепі було плювати на государеві помисли, хотілося бути самому Царем. Змовившись з кількома козацькими старшинами, він зрадив Петра у війні зі шведами і спробував все козацьке військо відвести з собою. До честі малоросійських козаків, всього близько трьох тисяч пішли за зрадником. Решта, переважна більшість, залишилися вірні Петру.
Мазепі було мало того, що він був самим багатим гетьманом за всю попередню історію, він був власником 19 654 дворів в Малоросії і 4 117 дворів в Росії (це більше 100 000 душ). Йому було замало того, що він ввів в Малоросії панщину, він хотів безроздільного володіння над територією і людьми.
І тут він, недовго роздумуючи, зробив пропозицію шведському королю Карлу xii, армія якого вважалася на той момент найсильнішою в Європі. За свою зраду Мазепа повинен був отримати від Карла в безроздільне володіння всю Малоросію і частина російських земель.
Сучасні українські політики, як і «гарант нації» панщину відкрито вводити не стали, але тарифами на житло загнали народ своєї держави в таке ярмо, що, напевно Мазепа заздрив б. Що є панщина – відпрацювання кількох днів на пана. Що є реформи на Україні – відпрацювання більшої частини зарплати в «скарбницю України», яка з якоїсь «випадковості» все не наповнюється. Питання – а де гроші? Як де, у ПАНА звичайно!
Мазепа прославився тим, що будував і відновлював церкви. АЛЕ (!!!) скрізь, де він якимсь чином брав участь, ставили табличку, що це за допомогою Івана Мазепи все зроблено. Аналогію з Петром Порошенком простежуєте?
Але коли прийшли шведи, «святість» з Мазепи вітром здуло. Він ніяк не перешкодив тому, що шведські солдати грабували і всіляко паплюжили православні церкви і храми. І тут є аналогія до нашого часу і нинішньому «гетьману» Порошенко.
Втім, Порошенко теж був далеко не найбіднішим олігархом на Україні. І багатства свої зібрав він аж ніяк не без допомоги Росії, в якій у нього був і досі є процвітаючий бізнес. Петро Олексійович недавно згадав, що розвиток київського метро було зупинено через «агресії Росії». Дивно, але розвитку мережі магазинів «Рошен», ця сама «агресія» ніяк не завадила.
Після розгрому під Полтавою, Мазепа і Карл втекли в Бендери (нинішня Молдова). Мазепа з самого багатого гетьмана перетворився на жебрака і помер через два місяці. Помер самотнім, бідним і нікому не потрібним, був на смерть заеден вошами.
Петро Порошенко теж вважав, що Захід, набагато сильніше Росії і для збереження і примноження своїх активів, вибирав бік, як йому здавалося – самого сильного. Але останні політичні події показують, що не все так однозначно і мабуть доля приготувала йому той же шлях, що і зрадникові Мазепі.
Але це якщо Петру Порошенку пощастить… Є і більш поширені на цій території традиції.
У 1663-му році, під Ніжином, обирали гетьмана. Було два кандидата: кошовий Брюховецький і полковник Сомко. Передвиборні пристрасті розпалилися настільки, що конкуруючі «майдани» побилися між собою і стали гризти один одного шаблями.
Німецькі офіцери, спостерігачі від російського царя, щоб заспокоїти натовп, кинули в неї кілька гранат. В результаті виборці трохи охололи і визначилися з новим главою держави». Ним став Брюховецький, який на радощах від перемоги тут же стратив конкурента.
Подальша доля Брюховецького теж цікава: у 1668-му році, його забили на смерть козаки, після чого поховали з усіма почестями.
Народні традиції – річ дуже стійка! В описі голосування теж є аналогії: німецькі офіцери були від російського царя тому, що російських офіцерів за традицією на вибори не допустили.
Але як би те ні було, є і хороші аналогією з тими часами. Відомий маніфест Петра I від 11 березня 1710 року, який забороняв ображати «малоросійський народ» докоряючи його зрадою Мазепи, погрожуючи в іншому випадку жорстоким покаранням і навіть смертною карою за важливі образи.
В наш час президент Путін днями сказав: «Російський та український народи ніколи не сварилися, і зараз вони в сварці не знаходяться. У нас нерозуміння тільки з керівництвом сьогоднішньої України…» Даючи зрозуміти, що громадяни України не є ні ворогів, ні кривдниками Росії. Що проблеми з українською владою, з нинішніми «гетьманами», але ні як не з людьми, які волею долі опинилися на цій частині території, розірваного Радянського Союзу.
Політика «незалежності» малого шматочка від цілого Руського світу призводить до одним і тим же результатів. Тільки «західним партнерам» вигідний розкол Росії на дрібні і ворогуючі території. І тільки зрадники виступають за цей розкол. Втім, історично доведено: у зрадників своя доля, у російської цивілізації – інша. На тому і стоїмо!
Лебедєв Сергій (Кошлатий) для ПИКinform