Штрафбатя: як син ворога народу командував штрафбату і дослужився до генерала

289


Син ворога народу, що пройшов війну від Білорусі до Берліна, Олександр Васильович Пыльцын був славен тим, що командував Восьмий ротою окремого штрафного батальйону Першого Білоруського фронту і зі своїм штрафбат здійснив безпрецедентну вилазку в тил до німців. Ця операція повністю спростувала версію про те, що бійці штрафних батальйонів воювали тільки з-під палиці, під загрозою розстрілу кулеметами якихось «заградотрядов» НКВС.
Сина ворога народу – відповідну посаду?
Олександр Пыльцын народився на Далекому Сході 18 листопада 1923 року. Довгий час сім’я тулилася в казармах залізної дороги між населеними пунктами Вапняний і Биракан, пізніше переїхали в Кимкан.
Батько майбутнього героя Великої Вітчизняної був заарештований як ворог народу за висловлювання на адресу уряду СРСР і зник у таборах. Тавро сина ворога народу за Олександром Пыльцыным залишилося назавжди і за його спогадами було на ньому до кінця військової служби. Але між тим, він зумів отримати десятирічну освіту, а потім вступив у Другу військово-піхотне училище, яке закінчив в 1942 році, коли на заході СРСР щосили бушувала війна.
Служив в Примор’ї, потім був переведений на Урал. Володимир Василик у своїх статтях вказував, що спочатку Пыльцына планували відправити у народно-визвольну армію Югославії, проте біографія зіграла з ним злий жарт: ознайомившись з анкетою випускника, Особливий відділ постановив відправити офіцера командувати штрафною ротою, що їм самим було сприйнято як покарання.
Однак офіцери Особливого відділу роз’яснили Пыльцыну, що командувати штрафниками – завдання не з легких. Більшість підлеглих вчорашнього курсанта будуть тимчасово розжалуваний за різні проступки офіцери Червоної армії. Після відбуття терміну покарання, який зазвичай становив від одного до тих місяців, або у разі поранення або здійснення подвигу штрафбатовцы повністю відновлювалися в правах, їм повертали звання і нагороди.
Двадцятирічний Штрафбатя
Достеменно невідомо, які труднощі чекали новоспеченого «батька-командира» на самому початку служби, адже багато хто з його підлеглих були вже ветеранами, але зате відомо, що за свою поведінку двадцятирічний Пыльцын був прозваний Штрафбатей, оскільки робив все можливе, щоб полегшити долю «змінного складу» своєї роти – завжди намагався донести до командування звістки про героїчні вчинки підлеглих з тим, щоб їм скоротили термін, і завжди старався, щоб їх представили до нагороди, якщо це було можливо.
Втрати штрафників у порівнянні з звичайними були в шість разів вище, тобто Пыльцыну в шість разів частіше припадала втрачати своїх бійців. Іноді бої були настільки важкими, що доводилося втрачати до 80% особового складу.
Таке не роблять під дулом кулеметів
Самим знаменитим рейдом з участю Пыльцына став рейд штрафбату Першого Білоруського по тилах гітлерівців під містом Рогачовим, який відбувся в лютому 1944 року. Основним завданням було знищення батарей супротивника, колон бронетехніки противника. Для цього до штрафбату був прикомандирований взвод вогнеметників, які швидко розправлялися з бронетехнікою гітлерівців.
Батальйон чисельністю 800 чоловік під командуванням Аркадія Осипова через мінні поля перейшов лінію фронту і тилу ворога знищив декілька гітлерівських гарнізонів та автоколон. Втрати батальйону склали всього 30 убитих та 60 поранених, причому тіла товаришів штрафбатовцы винесли на свою територію, щоб було ясно, що їх товариші полягли смертю хоробрих. В цьому ж рейді радянські солдати звільнили понад 1 300 місцевих жителів, яких гнали в рабство до Німеччини.
Тричі поранений і майже Герой
За два роки війни Пыльцын сам був тричі поранений і дивом залишився живий. Два поранення були особливо важкими – під Брестом осколок пробив йому стегнову артерію, і смерті вдалося уникнути дивом: щоб зупинити кров, капітану Пыльцыну довелося заткнути рану згорнутої сорочкою.
Ще одне важке поранення він отримав в голову при форсуванні Одра. Командуванню доповіли, що він убитий, і тоді його, як офіцера, який один з перших переправився через Одер, вирішили представити до звання Героя Радянського Союзу – на таке звання штрафбатовец міг розраховувати лише посмертно. Але коли з’ясувалося, що герой живий, його лише нагородили орденом Червоної Зірки. Але переправа через Одер – не перший подвиг капітана Пыльцына, до цього він в боях на Наревском плацдармі він зумів підірвати «Пантеру», за що отримав орден Вітчизняної війни.
Його зберігав Бог
Сам Пыльцын вважав, що на війні його зберігав Бог. Сам він був хрещений в дитинстві батьками, і хоча його виховували атеїстом, відчуття, що його зберігає Вища сила, не покидало офіцера: він зовсім не вмів плавати і при цьому зумів форсувати річки Дніпро, Друтий, Прип’ять, Західний Буг і Віслу.
Бували й чудесні випадки порятунку – один раз сколок міни потрапив в магазин автомата, який Пыльцын тільки що підтягнув вище, а інший раз – куля влучила в металеву ложку, засунутую за халяву чобота. А коли Пыльцын при форсуванні Одера поранений впав на дно човна, її дивом віднесло течією до «свого» берега, після чого він доповз до окопів, звідки його відвезли в госпіталь.
Після Перемоги Пыльцын продовжив кар’єру військового: навчався в Академії тилу і транспорту, служив в ВДВ, очолював кафедру військової справи у внз міста Харкова. В 1981 році він пішов у відставку в званні генерал-майора. Останні роки життя генерал присвятив викриттю ліберальних міфів про штрафних батальйонах, написав кілька книг, серед яких «Головна книга про штрафбатах» і «Сторінки історії Восьмого штрафного батальйону», постійно давав інтерв’ю, в яких розповідав всю правду про події тих днів.
Помер Пыльцын 30 березня 2018 року і був похований на Смоленському православному кладовищі міста Санкт-Петербурга.