Сербський снайпер — про напад НАТО на Югославію: «20 років тому Росія зробила все що змогла»

319


Воював на Донбасі сербський снайпер Дії Берич (позивний — «Деки»), пройшов через той конфлікт в рідній Югославії. І розповів «Комсомолці» — чому відбирання Косово в Сербії, так схожий на сьогоднішнє відрізання України від Росії.
«МИ ТАМ МАЙЖЕ ВСІ ЗАГИНУЛИ…»
— Я добровольцем пішов на Косово (серби кажуть «на Косово», як і росіяни — «на Україні», — авт.), у березні 1999 року. Ми знали заздалегідь – що буде. Сербський уряд не вірило, але наші військові все знали. За півроку до бомбардувань Сербії француз-контррозвідник передав нам плани НАТО. Там було все розписано – які позиції будуть бомбити. Француза натовці потім судили, як зрадника.
Бомбардування почалися 24 березня, бомбили наші казарми, але ми встигли вивести техніку в ліс. Я відразу зібрався і пішов воювати. Синові було три місяці, тільки народився. Зібралася група добровольців і ми поїхали на Косово. Там ми майже всі загинули, залишилося дуже мало нас… Ми були на території, де НАТО в перший раз спробувала застосувати піхоту в Європі.
— Хто воював проти вас?
— САС (спецназ Великобританії, — авт.), французький Іноземний легіон, американські найманці і моджахеди косовські. Остання хвиля, яка штурмувала нас – були моджахеди і регулярна албанська армія.
— Перший раз таке чую!
— У нас змінили історію. Про це заборонено говорити. Але це було! Нами командував генерал Божедар Деліч, він приїжджав потім до мене в Донецьк. Тоді він зберіг майже всю військову техніку. Через 20 днів боїв нас повернули назад, в Сербію, ми встали на кордоні з Хорватією. Там вже боїв не було.
— Які завдання були у НАТО на землі? Просто зайняти Косово?
— Якщо б пробили нашу лінію оборони, вони б вийшли на кордон із Сербією, зайнявши всі Косово. Проблема була в тому, що наше керівництво забороняло артилерії працювати за албанської стороні. Там стояли близько 7 тисяч британців, американців, албанців.
ВІЙНА НА 3 ФРОНТИ
— Ти застав сам «марш на Приштину», кидок російського десанту на столицю Косово і заняття ключового аеродрому?
— Досі не можна видавати подробиці цієї операції. Але вона дала сербам надію на Росію. Росіяни поставили себе! Якщо б не цей марш, нас би бомбили сильніше, у багато разів.
— Ти можеш порівняти руйнування на Донбасі і в Сербії — від бомбардувань НАТО?
— От уяви околиці Донецького аеропорту. Там є руйнування, але видно вулиці. У Сербії, там де бомбили міста, нічого не залишилося. Якщо будинок потрапляла бомба – все, як і не було ніколи. Донбас воює на один фронт — з Україною. А в Сербії ми повинні були зупинити наступ НАТО, і боротися з албанськими терористами у себе за спиною.
Сербский снайпер - о нападении НАТО на Югославию: «20 лет назад Россия сделала все что смогла» геополитика
— Два фронти…
— Три. Третій фронт був на небі, звідти прилітало цілодобово.
— Тобто, заяви Заходу про «точкових» повітряних ударах по інфраструктурі і військовим – брехня?
— Інфраструктура, звичайно, постраждала – мости, лінії електропередач, їм важливо було знеструмити країну. Я перший раз таке бачив – графитная сітка, як павутина, її запускали з літаків – вона чіплялася за дроти. Все, електрики немає, замикання. Але бомбили і школи, і церкви!
А історія, коли літак НАТО розстріляв пасажирський потяг, що йде через міст! Випадково? Але, коли людей почали рятувати, літак розвернувся і випустив ще одну ракету! (мова про розстріл поїзда 12.04.1999 на мосту через річку Південна Морава, 14 мирних жителів, жінок і дітей загинули, — авт.)
«НАШ ПРЕЗИДЕНТ ВІРИВ АМЕРИКАНЦЯМ»
— Як думаєш, якби зараз світ стояв на порозі такий же агресії НАТО, як 20 років тому, Росія дала б бомбити Сербію?
— Сьогодні – ні. Але ми розуміємо, що в 1999 році Росія почала приходити в себе.
— У нас ще Ічкерія була… Але, Росія … ми зробили все, що могли? Чи ні?
— Багато росіян, яких я знаю, вибачаються, що Росія тоді не допомогла. Це неправда, Росія зробила все, що могла в той момент. Я знаю, наприклад, що Росія готова була дати нам С-300, а наш президент Мілошевич відмовився. На жаль, Мілошевіч одночасно був і хорошим і поганим президентом, так буває…
— Як це?
— Хороший, тому що любив Сербію, бився за неї. Поганим, тому що вірив американцям на слово. У війну 1991-95 років, коли розпадалася Югославія, він домовився з американцями. Але, ми втратили Сербську Країну. Захід тоді хвалив Мілошевича – справжній лідер, найкращий президент… Коли вони вирішили відрізати від Сербії ще й Косово, Мілошевіч для них став злочинцем, відразу ж.
— Що можеш сказати про НАТО, як про противника в сухопутних боях?
— Виходить, я два рази з ними воював. Навіть три. Перший раз в Республіці Сербській. Ще раз в Косово. А в третій раз на Донбасі зустрівся з американцем-снайпером.
— Він тренуватися приїхав?
— Дотренировался. У Косово, наприклад з Іноземним легіоном Франції стикалися. У них там нашої артилерії працювали мінометники і звукометристы, контрбатарейная боротьба. Довелося лазити між їх позиціями, щоб якось припинити їх роботу.
— Знаєш, у Росії деякі вже подейкують, що з НАТО, або з умовним Заходом доведеться повоювати. Внутрішньо готові до цього. Твоя оцінка натовців, як вояк?
— Ніякі. Якщо ти не розумієш, за що воюєш, ти ніколи не будеш хорошим солдатом. У Косово кращими воїнами були моджахеди. Тому що заряджені ідейно. Коли натовська піхота нічого не могла зробити, кидали їх. А американці без жорсткої артподдержки навіть не воюють.
УКРАЇНА ДЛЯ РОСІЯН — ТЕ Ж, ЩО КОСОВО ДЛЯ СЕРБІВ
— Югославію можна було зберегти?
— Ні. Це була країна не для сербів, але серби при цьому тримали Югославію. При розподілу грошей Сербія завжди була там на останньому місці. Все йшло в Косово, Словенії, яка нічого не виробляла, Боснії і Хорватії.
— Схоже чимось на СРСР, де Росія жила гірше всіх…
— Коли почався розпад, Югославська армія не хотіла воювати з народом. Домовилися, що армія буде йти з околиць без зброї. Але для розпаду потрібна була кров. І тоді в Сараєво почали різати беззбройних солдат, витягувати їх з машин. В інтернеті досі лежать відеоролики…
— Є така важка аналогія. Косово – серце Сербії і колиска її православ’я. Київ – те ж саме для Росії.
— Все взаємопов’язане – війни в Косово або з хорватами починалися зі знищення православних церков. Народ, який втратив віру не може чинити опір і воювати. Київ не зміг перемогти у війні з Донбасом і тоді взявся за беззбройні церкви.
— На жаль, перешкодити цьому Росія не може…
— Російська армія може взяти Україну за 20 днів. Але скільки буде зруйновано і скільки загине? Я скажу так, на Донбасі ще не було справжньої війни…
Сербский снайпер - о нападении НАТО на Югославию: «20 лет назад Россия сделала все что смогла» геополитика
— Як це?
— Це коли за твоїм позицій ведеться артпідготовка три доби, і там нічого не залишається. Ні окопів, ні бліндажів. І потім заходить піхота. Я пам’ятаю це з Боснії, на початку 90-х – саме так мусульмани там воювали, приблизно так діяли і хорвати. Одні фундаменти від будинків залишалися. Потім — наступ.
— Минуло 20 років. Сербія якось змінилася? Вона стала прозахідної?
— Треба розділити дві речі: уряд і народ. Народ, він проросійський. Уряд – швидше прозахідний. Тільки що був на телемості з Белградом, там було сказано, що Сербія нейтральна. Як вона може бути нейтральна, якщо дозволила НАТО користуватися сербськими дорогами і казармами? Коли закінчилася агресія НАТО в Югославії було 118 тисяч бійців, 1016 танків, 150 літаків. Зараз у Сербії 25 тисяч солдатів, 252 танка, 50 літаків. Сербію роззброїли. У бойових офіцерів зарплати були, як у продавців в магазині. Я знаю, що реформу сербської армії і поліції робив англієць Амадей Уоткінс. Саме за його порадою, були розформовані частини спецназу і антитерору – найбільш боєздатні. Їх більше немає. Сербія зараз – як колонія.
«НІЧОГО НЕ ПОВЕРНУТИ. АЛЕ МОЖНА СПРОБУВАТИ»
— Але хіба зараз Москва і Белград не зблизилися?
— Мені пишуть серби, що в останні два роки, відчувають підтримку Росії – такого раніше не було. Але влада в Сербії дуже часто не розуміли свій народ. Здавали наших офіцерів до Гааги. В порушення Конституції. Не всім це подобається. У Белграді зараз мітинги йдуть, це незадоволені політикою влади.
— Наприклад, що?
— Прем’єр Сербії Ганна Брнабич ніколи не працювала на держслужбі, тільки в неурядових організаціях фінансуються Соросом, кілька днів тому вона стала папою – її дружина народила дитину. Народ не хоче таких цінностей. Але їх повільно продавлюють. Через молодь. У вас ті ж процеси йдуть, але не так швидко.
— Був я в Косово у 2007 році – бачив, як важко і погано жили серби в анклавах. Був у 2011 році – стало трохи краще, але в цілому нічого не змінилося. Твоя думка – може Сербія повернути Косово, а Росія – Україну?
— Де-факто – Косово вже не Сербія. Якщо б дотримувалася резолюція ООН 1244 ( ПРО територіальної цілісності Югославії, – ред.), у Косово повинні були повернутися сербська поліція, суди… Але на сербські влади в Брюсселі весь час тиснули. І продавлювали. Спочатку Сербія дозволила Косово мати свою поліцію. А в підсумку, Косово отримало і свою армію. Всі.
— А з Україною?
— Мені здається, і Росія втратила Україну. На Україні вже виросло три-чотири генерації молоді, якої прищепили антиросійську ідеологію. І дали можливість стати дикої. Люди старше 40 років на Україні цю антиросійську дичину ненавидять, але вони не можуть боротися зі своєю ж молоддю!
— Що робити? Є рецепт?
— Єдиний варіант вилікування України — повний економічний издыхание, потім карантин на кілька років і відродження на нових засадах. Але Росія зараз сама серйозно допомагає Україні економічно. Якщо б ця допомога припинилася, всі б вирішилося раніше.
— І щоб Україна, 30-40 мільйонна країна, одразу ж зависла гуманітарної тягарем на шиї Росії? Страшно уявити.
— Ні-ні! Це турбота Європи і США, вони довели Україну, вони й повинні відповідати. Захід повинен відчути важкість України, зависли у нього на шиї.
І в цей момент, вся його любов до Києва закінчиться. А поки Захід все влаштовує, тому що Росія продовжує утримувати Україну. Такий парадокс.
— Як ти думаєш, доля Югославії вплинула на Росію?
— Вона вплинула на весь світ. Особливо 1999 рік, коли НАТО порушило Конституції країн, з яких складається, порушив статут ООН, і напав на суверенна держава в Європі, щоб допомогти терористам. Це змінило все світобудову.