Росії пора повернути справжній і високодуховна російська мова

198

Михайло Бєглов

Зробимо Росію великою знову. Частина четверта
Росія сьогодні перетворилася в якогось Івана, родства не пам’ятає, який не тільки в результаті травми або сильного потрясіння забув, хто він і звідки, але навіть і рідною мовою говорить з працею. Днями пролунали одразу два скандалу, в яких як у краплі води відбивається катастрофічна ситуація, що склалася в країні з-за того, що справді порвався, та сама шекспірівська «зв’язок часів».
Одна пов’язана з цинічним жартом, яку дозволили собі відносно героя війни і, до речі сказати, колишнього царського офіцера, який перейшов на бік нової влади після революції, генерала Карбишева. Коли він потрапив у полон і опинився в концтаборі, фашисти катували його на морозі, обливаючи крижаною водою, поки він не перетворився на крижану брилу.
Сам факт того, що хтось, чи то по дурості, чи то через незнання може жартувати на таку делікатну теми, вже сам по собі шокує. Але все виявилося значно гірше. З’ясувалося, що нинішнє покоління випускників шкіл ніколи про нього не чув. Віталій Третьяков, який викладає в МДУ майбутнім журналістам, провів опитування серед своїх студентів, так тільки один із 28 студентів знав про цей подвиг російського генерала. Але зате про зрадника Власова, яка воювала на боці фашистів, як з’ясувалося, відомо всім.
Я повторив це експеримент зі своїми студентами, оскільки теж викладаю журналістику в іншому вузі – Інституті міжнародних відносин ІМЛУ. Результат був такий самий. Не знають, не проходили.
Свою статтю Третьяков з болем закінчує двома питаннями: «Питання: хто, як і навіщо викладає в нашій середній школі вітчизняну історію? Друге питання. Він же останній: які ще потрібні докази, щоб зрозуміти, нарешті, що з ТАКОЮ реформою освіти пора закінчувати?»
До цих слів нічого додавати не хочеться. Хіба що слова Пушкіна: «Неповага до предків є перша ознака дикості і аморальності. Пишатися славою своїх предків не тільки можна, але і повинно, не поважати оної є ганебна малодушність». А для тих, хто звик сприймати тільки поради ззовні, нагадаю слова людини, в прямому сенсі перевернув в технологічному плані сучасний світ, Білла Гейтса:
«Якщо ми не хочемо, щоб Америка остаточно перетворилася в країну ідіотів, в країну нездар, — ми повинні покінчити з усіма тестуваннями, з цими підсумковими тестуваннями, з цими іграми нескінченними, і повинні повернутися до класичної фундаментальної системі освіти, тому що американці перестали бути інтелектуалами». Просто замініть в його вислові слово «Америка» на «Росія» і ви отримаєте аналогічну ситуацію у нас і її оцінку.
Інша скандальна історія також пов’язана з тим же факультетом журналістики МДУ, де щороку влаштовують контрольний диктант для надійшли на перший курс. «Нез наю», «генирал», «через чюр», «рыца» замість ритися, поциэнт (пацієнт), удастса (вдасться), врочи (лікарі), оррестовать (заарештувати), — можливо, саме таке написання слів ми побачимо в газетах років через п’ять, коли нинішні першокурсники факультету журналістики МДУ отримають свої дипломи.
Ці дикі результати продемонстрували восени минулого року студенти, серед яких є навіть ті, які за результатами ЗНО отримали сто балів. З 229 першокурсників на сторінку тексту зробили 8 і менше помилок лише 18 відсотків. Інші, включаючи 15 «стобалльников», зробили в середньому по 2425 помилок. Підкреслюю – не у всьому диктанті, а на сторінку тексту.
Доцент кафедри стилістики російської мови журфаку МДУ Анастасія Ніколаєва в одному з інтерв’ю дуже правильно визначила причину подібної безграмотності молодого покоління: «Головна біда – ЄДІ. За словами першокурсників, останні три роки в школі вони не читали книг і не писали диктантів з творами – весь час лише тренувалися вставляти пропущені букви і ставити галочки. У підсумку, вони не вміють не тільки писати, але й читати: прохання прочитати коротенький уривок з книги ставить їх у глухий кут. Плюс колосальні прогалини у фундаментальних знаннях. Наприклад, повна відсутність уявлень про історичному процесі: кажуть, що університет був заснований в минулому, ХХ столітті, але при імператриці Катерині».
«ЄДІ знищив нашу освіту на корені, — з гіркотою укладає Миколаєва. — Це безсовісний обман в національному масштабі». «Суворий, нелюдський експеримент, який провели над нормальними здоровими дітьми, і ми розплатимося за нього повною мірою. Адже люди, які не можуть ні писати, ні говорити, йдуть на всі спеціальності: медиків, фізиків-ядерників.
І це ще не найстрашніше. Діти не розуміють сенсу написаного один одним. А це значить, що ми йдемо до втрати адекватної комунікації, без якої не може існувати суспільство. Ми зіткнулися з чимось страшним. І це не край безодні: ми вже на дні», — ось такий чесний, хоч і суворий вирок так званої «реформи» освіти, яку провели фурсенки, ливановы і іже з ними.
Причому, смію звернути вашу увагу, що мова йде про Москві і до того ж про факультеті журналістики, на який прагне вступити еліта нашої молоді. А що тоді відбувається у глибинці? Про це страшно не те, що говорити, але й навіть подумати.
Катастрофічність ситуації полягає не тільки в тому, що мова йде про дітей, а в тому, що, по суті справи, мова йде про наше майбутнє, майбутнє нашого суспільства. А що доброго може чекати Росію, коли в життя входить покоління за поколінням безграмотних людей, які не знають рідної історії, власної мови. Вони презирливо називають свою Батьківщину «рашкой», предметом гордості для них стають тільки нові «кросівки» або «свишки», а також кількість «лайків» під їх «селфи». А все інше залишається за гранню їх інтересів і знань.
І я не хочу сказати, що вони погані. Ні, вони – нормальні, хороші і, більш того, напевно, навіть розумніші за нас, тому що так закладено природою, що кожне наступне покоління має бути більш просунутим, ніж попереднє. Їх просто вчили не тому і не ті.
Для того, щоб тебе поважали інші, для початку треба почати поважати самого себе. Точно також і будь-яка нація, якщо хоче мати гідну повагу до себе решти світу, повинна починати з самоповаги. А ось саме така повага до самих себе ми, як народ, в останні десятиліття все сильніше і сильніше втрачаємо.
Для цього є цілком об’єктивні причини, і, в першу чергу, природне гігантське потрясіння громадської самосвідомості, викликану трагічними подіями 80-90-их років минулого століття та перехід до життя у радикально нових соціально-економічних умовах. В результаті перебуває в депресії людина перестає стежити за собою, так і ми як суспільство, грубо кажучи, «забили» на нашу власну самоідентичність як нації. Те, що відбувається з нашими дітьми зараз, всього лише віддзеркалення того жаху, що ми самі, не відаючи, творимо.
Подивіться навколо – на вивіски на фасадах будинків, на рекламу, якими нас годують всі, кому не лінь, та, зрештою, на те, як пишуть наші ЗМІ, і як ми говоримо. Бути росіянином і говорити гарною російською мовою зараз не модно. Якщо ти хочеш бути в тренді», то потрібно обов’язково смітити у мовленні чи тексті безглуздими і непотрібними запозиченнями, перекручувати слова, матюкатися, а назви тих же магазинів і інших закладів обов’язково вставляти іноземні слова. А ще краще взагалі повністю писати по-англійськи.
Тому магазини у нас, і навіть облуплені похилені будови початку кінця середини минулого століття в селах, відразу перетворилися в «маркети», перукарські в «Ivan Ivanov beauty salonы», пекарні в «Шаурма Хаузи», булочні в «Bakery», а квіткові крамниці во «Flower ѕһоры» і так далі, і тому подібне. Новобудовам у містах і селах чомусь соромно давати російські імена – набагато «крутіше» присвоювати їм назви якихось заморських лісів або населених пунктів. А наші виробники ніби соромляться тим, що зробили хороший товар, і знову ж таки намагаються замаскувати його російське походження іноземними назвами.
Це як же треба не поважати себе, працю своїх робітників, щоб так робити. Наші фермери, ремісники, великі підприємства дійсно навчилися за ці роки робити багато гарної продукції. Так, здавалося б, треба пишатися цим самим і давати іншим людям привід для гордості співвітчизниками. Але навіщо? Простіше прикинутися іноземцем і підтримувати міф про те, що все найкраще має бути «мадэ ін не тут», а ми, росіяни, можемо виробляти тільки те, що у воді не тоне.
І адже є ж закони, що забороняють використовувати іноземні слова на вивісках та рекламі. Або що, за висловом класика, «суворість російських законів пом’якшується необов’язковістю їх виконання»? Або знову загострилася давня пристрасть російської людини до «обезьянничанью» і схилянням перед усім західним?
Так, скоріше ні. Просто, з одного боку, наше суспільство перебуває зараз у стані певної апатії, послідувала як похмілля після сп’яніння свободою і звільнення від сковувала розум комуністичної ідеології. А, з іншого боку, таке безглузде, бездуховне стан народу дуже влаштовує наших лібералів у владі, які якраз і прагнуть позбавити російський народ самоідентичності і перетворити в якусь безстатеве, позанаціональний істота середнього роду.
Такий собі сучасний варіант підстриженого під нуль «армійського бовдура», який здатний тільки правильно натискати кнопки в банкоматі і на якому-небудь іншому пристрої, привезеному з-за бугра, – своє ж нам робити тепер не велено.
Ми можемо подхихикивать над нашими багатостраждальними українськими братами, які витягли з скринь вишиванки, але тим самим вони лише хочуть продемонструвати свою національну індивідуальність. Боюся, що у нас, якщо хто-то завтра вийде на Червону площу в косоворотці, та ще й під руку з дівчиною у національному російському вбранні, то їх на всякий випадок для з’ясування особи заберуть у відділення поліції. До речі, навіщо треба було перейменувати нашу рідну міліцію, тим більше що ні з чим хорошим це нове її назву у свідомості не асоціюється?
А, може, все набагато простіше – елементарна відсутність чітко сформульованої мети? Тієї самої «національної ідеї», про яку так багато говорять останнім часом, але так і нічого не роблять, щоб її, нарешті, сформулювати.
Може, все-таки настав час згадати, що ми росіяни і гордо випрямитися на весь зріст. Нам є чим пишатися і нам є за що боротися, щоб Росія залишалася Росією, а не пустушкою-декорацією на французький, італійський, англійський чи американський манер.
І саме тому саме зараз, як ніколи, країні і потрібна та сама «національна ідея», що знову зробить Росію великою, щоб кожен – від мала до велика – розумів, у чому полягає наша «виключність» і якийсь «особливий шлях» призначено нашій країні Історією.
І насправді країна давно вже готова до цього. Люди втомилися від невизначеності. Більш того, народ чекає, коли, нарешті, йому допоможуть вийти із заціпеніння, знову здобути історичну пам’ять і перспективи майбуття, щоб він розпрямив плечі.
Та про це в наступній частині – «Національна ідея: забава чи необхідність».