Росія забезпечить свою безпеку бездоговірному режимі

30

Понад півтора десятиліть минуло з моменту виходу США з Договору про обмеження систем ПРО (ДПРО) і закінчення його дії з двох сторін. Зараз упевнено рухається до кінця свого дії Договір РСМД, і вже немає майже ніяких сумнівів, що рятувати його ніхто з наддержав не збирається, під риторику про прихильність і звинувачення в порушенні протилежного боку. В 2021 р. закінчує свою дію Договір СНО-3, по суті, повністю набув чинності тільки в минулому році, коли сторони вийшли на його ліміти по зарядам і носіям. Точніше, він може бути продовжений на черговий п’ятирічний період, а може і не бути. Або ж замість нього має бути підписана нова угода. Але зараз американська сторона активно «крутить носом», роблячи вигляд, що не знає, чи будуть вони продовжувати цю угоду чи ні. Або висуваючи явно нездійсненні умови, начебто включення в цей Договір (як і в ДРСМД), Китаю. А адже СНО-3 — основний Договір, він обмежує найстрашніша зброя двох наддержав, і більше того, що куди важливіше, він забезпечує прозорість.

На забудемо і Договір про звичайні збройні сили в Європі, ДЗЗСЄ, формально РФ залишається учасником Договору, але реально вже більше 12 років тому припинила його дію. Хоча, треба сказати, що Росія в даному випадку непогано влаштувалася, не дотримуючись обмежень та не допускаючи до себе інспекторів за даним Договором (хоча є інші угоди, начебто Віденського документа або «Відкритого неба»), але отримуючи інформацію про протистоять країнах від своїх союзників всередині ДЗЗСЄ. А є ще угоди про нерозміщення ядерної та іншої зброї в космосі, які теж цілком можуть потрапити під загрозу. А є ще й Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, ДНЯЗ, який теж поступово дає тріщини, оскільки число ядерних держав зростає. І Договір РКРТ, про режим контролю за ракетними технологіями, що Росія свого часу підписала, і який здорово заважає нашому ракетному експорту (але не заважає китайському, вони це угода не підписували). Але саме відмова від СНО-3 або його заміни приведе Росію та її ЗС у стан, відбите в назві статті — «режим розвитку в умовах відсутності договірних обмежень», саме так це називається в документах. Так яким же буде «світ без договірних обмежень» і яким він буде для Росії?
Почнемо з другої частини питання. Практика попередніх виходів США договорів з Росією показала, що в результаті, як правило, переваги отримувала саме російська сторона, хоча договори залишали американці з метою здобути перевагу над суперником.
З Договором по ПРО вийшло так, що за майже два десятиліття працездатною ПРО США так і не було створено. Не те що ПРО від ББ МБР і БРПЧ хоча б на полігонних умовах — немає навіть працездатною в умовах перешкод і протидії хоча б на примітивному рівні ПРО від ББ БРСД! Разом з тим традиційно сильна в області систем повітряно-космічної оборони Росія створила і скоро почне серійне виробництво універсальної ЗРС С-500, здатної працювати як з будь-яким аеродинамічним цілями, включаючи і гіперзвукові (щоправда, невідомо, наскільки саме з останнім вона готова працювати), так і по балістичним цілям, аж до ББ МБР і БРПЧ, і навіть за низкоорбитальным супутникам. Успішно йдуть випробування системи ПРО А-235 (ОКР «Літак-М», «Нудоль», «Парфумерія»), теж стратегічного рівня. Прийнята програма створення повітряно-космічної оборони вже не місцевого рівня, а зонального, на території країни (зрозуміло, важливих і густонаселених районів, прикривати мільйони квадратних кілометрів тундри і тайги безглуздо). Всі також помітили, як «вдало» американці виступили з системами нанесення «швидкого глобального удару», тобто з гиперзвуковыми КР і маневрирующими і планують бойовими блоками та іншими апаратами — в Росії такі вже є, і різноманітні, і на підході є ще. А у США на виході поки немає нічого хоча б віддалено працездатного. А які робилися грізні заяви! З ДРСМД вийде точно так само, все прекрасно це розуміють. І адже навіть американські фахівці застерігають керівництво країни від цього ракетно-ядерного мазохізму, але куди там. Все говорить на користь того, що в Росії весь набір РСМД буде в мінімально короткі терміни, і навіть обіцянка «не розміщувати» це зброя в Європі — нічого не значить, ніщо не завадить ракети просто складувати, а пускові установки нехай катаються собі по країні. З «Іскандерами» різних модифікацій. Недавні наміри США в бік розробки систем зброї для космосу вже призвели до того, що «ненароком» була засвічена противоспутниковая ракета, застосовувана з Міг-31, і це, зрозуміло, далеко не всі.
Аналогічно буде, якщо ДСНО-3 не продовжать. Росія розробила програму розвитку своїх стратегічних та інших ядерних сил (які і так не пов’язані ніякими угодами, втім) на договірних умовах без обмежень, ще в далекому 2009 р., коли СНО-1 закінчував свою дію, і було неясно, чим закінчаться тяжкі і в’язкі переговори з американцями щодо майбутнього СНО-3, які, до речі, блискуче вів нинішній Посол у США, Антонов. Вони кілька разів були на грані зриву, найчастіше унаслідок неприйнятних вимог, а то й просто некомпетентних дій, американської сторони. Так, в один з раундів американці зажадали періодичного пред’явлення всіх рухомих ґрунтових ракетних комплексів РВСН під космічні засоби контролю — ті, що на позиціях і маршрутах бойового патрулювання, потрібно демаскувати і викотивши на відкриті майданчики з піднятими пусковими, залишити на кілька діб для підрахунку їх супутників, аналогічно з черговими в ангарах з розсувним дахом типу «Крона» та перебувають на ремонті та техобслуговуванні після польового виходу. Американців образумили тоді, попросивши точно так само пред’являти всі свої ПЛАРБ. Спливши, відкривши кришки ракетних шахт і залишивши їх у море на кілька днів. Тоді до останнього моменту не було зрозуміло, чи відбудеться Договір. Так що «соломка подстелена» була заздалегідь.
І цей план дій був складений як виходячи з можливості техніки на озброєнні СЯС, як штатної, так і перспективної, яка зараз вже є або якої і зараз ще немає. Так і виходячи з економічних можливостей країни і можливостей ракетно-ядерного комплексу — великих, як ми знаємо, але не безрозмірних. І, зрозуміло, знаючи, з ким ми маємо справу, план цей, як і всі інші військові плани, зразок Плану Оборони, наприклад, регулярно оновлюється. Що і як там передбачено, обговорювати безглуздо, але в загальних рисах і так зрозуміло. У цьому випадку поступово буде повернуто «поворотний потенціал» на носії СЯС, що дозволить збільшити число ББ на чергуванні в кілька разів. Причому, на відміну від США, зазнають відомі проблеми з відновленням виробництва ЯО, у РФ не буде проблеми з поповненням арсеналу зарядів, у розумних, зрозуміло, межах. Так що цілком ймовірно, що американці втратять той самий «відносний паритет», який є вже близько півстоліття.
Буде дано «зелене світло» створенню тих засобів доставки, які обмежувалися попередніми угодами. Хоча тут багато чого буде залежати від того, які ще Договору припинять дію. Адже, крім СНО-3, між Сторонами діють такі Договори, як ОСО-1, ВСВ-2, Угода 1973р. про запобігання ядерної війни і безліч інших. Так, той же ОСО-2 (який, до речі, не вступив у законну силу, але Сторони домовилися його дотримуватися) забороняв БР з дальністю понад 600 км для установки їх на плавзасобах, не є підводними човнами, тобто, наприклад, на судна, підводні або плавучі платформи. Він забороняв засоби для виведення на навколоземну орбіту ядерного або іншого виду зброї масового знищення, частково орбітальні об’єкти і багато іншого.
Загалом, Росія свою безпеку забезпечить у такому «бездоговірному» режимі гарантовано. І як би затіяли таку перекроювання відносин господа не пошкодували у підсумку, як бувало й до цього!
Однак, потрібно зазначити, Росії не дуже хочеться такого режиму з двох причин. Перше — ядерну зброю недешево, хоча і забезпечення безпеки без нього коштує в рази дорожче. І тому роздувати ракетно-ядерні арсенали багаторазово просто дуже дорого і не потрібно Росії, навіть якщо вона здатна їх справити. Друге — такий бездоговірній світ набагато небезпечніше, навіть якщо крім ДСНО-3, ДРСМД не постраждає нічого. Не буде належної прозорості у сфері стратегічної стабільності не буде знання і розуміння, як там справи у суперника з іншого боку океану. А не буде знання і розуміння — виникне занепокоєння і параноя, тому що розвідка може багато, але може щось і упустити. А виникне параноя і побоювання, що противник куди сильніше, ніж ти знаєш — виникне стимул вдарити раніше, ніж він ще посилиться. Розвиток систем ПРО, так само як і систем «швидкого удару» тільки посилить це занепокоєння — напруженість між наддержавами може виникати значно швидше і розкручуватися до небезпечних обертів набагато швидше, ніж зараз. Тому що ризик нарватися на раптовий удар тільки зросте, і стимул вдарити першим зростатиме, незалежно від того, бити першим, якщо бійка неминуча, навчила ленінградська вулиця, або ж погані манери колег по бізнесу на нерухомості. Загалом, не так важливо, як і до яких меж обмежувати СЯС сторін, важливо, які будуть контрольні механізми. Вони повинні бути хоча б для самозаспокоєння, навіть якщо в технологіях ракетно-ядерного характеру країна знаходиться вище суперника. А якщо число угод, від яких відмовляться наддержави, буде зростати, то проблема довіри буде наростати, як сніжний ком при температурі трохи вище нуля. Так, ми не дозволимо отримати над собою військову перевагу, і більш того, швидше за все, гарантовано обійдемо суперника. Але жити ми будемо куди неспокійніше, ніж зараз, у час, який вважається напруженим.
І ось тут можна сказати про другий частини проблеми. Про іншому світі. Дивлячись на те, як у двох світових суперсил руйнується будівля взаємних стримувань і контрольних процедур, слабші країни неминуче постараються забезпечити свою безпеку. А які тут можуть бути способи? Або блокування і утворення альянсів, як з наддержавами, так і в своєму колі. Або, точніше, «і» озброєння самих себе. Неминучі спроби наростити ракетно-ядерний потенціал таких країн, як Китай, Індія, Пакистан, гарантовано перейде в режим набору» арсенал КНДР, а країни, що не мають ЯО, захочуть його отримати. Автор цих рядків вже наводив приклад Нігерії, де, дивлячись на історію з ДРСМД, вже починає мусуватися ідея про отримання свого ракетно-ядерного арсеналу. Таких країн буде куди більше. Захоче отримати свою ядерну зброю Саудівська Аравія, вона і зараз періодично піднімає цю тему. Стане ядерною Іран. Хто наступний? Південна Корея? Єгипет? Бразилія? А обзавівшись «ядерною палицею», країни такого рівня можуть почати з’ясовувати старі проблеми з сусідами — адже їм тепер ніхто нічого всерйоз (на їхню думку), не зробить. До чого це може призвести — одному Богу відомо.
Але, як здається автору, незважаючи на демонстрований послідовний і малопояснимий політичний мазохізм і розм’якшення колективного політичного розуму еліт, США не до такої міри «з’їхали з котушок», щоб топити ще й ДСНО-3, у всякому разі, без нової угоди на заміну. В нинішніх умовах, коли американські СЯС мають відомі проблеми з поповненням арсеналу саме новими набоями, коли є проблеми з розробкою нової МБР, і бомбардувальники, і нової ПЛАРБ, і знаючи, що у суперника цих проблем немає, і що гроші на цю сферу він точно знайде, виходити і з такого Договору — це навіть не рубати під собою сук. Це куди гірше. Так що, швидше за все, американці поторгуются і поупираются, попытаясь щось отримати від Росії у відповідь, але в підсумку підуть на продовження ДСНО-3. Тому, що з цим Договором пов’язані і багато інших, які теж можуть посипатися, що призведе до слабо передбачуваних наслідків, хоча і не відразу.
Але ж з ДРСМД у них схожа ситуація, і сам по собі вихід з Договору американцям нічого практично не давав, і вони цілком могли залишатися в його рамках. Навіть якби самі були білими і пухнастими, а Росія відчайдушно його порушувала, США цілком могли відбити загрозу і без виходу. А ось ти диви, як воно вийшло. У Вашингтоні вирішили, що в черговий раз вистрілити собі в ногу зло Кремлю буде вдалою ідеєю. Можуть вирішити так і в 2021 році. Тільки ось цей постріл у ногу може позначитися і на всьому світі не кращим чином. Жити, звичайно, всі будуть (жили ж до початку 70-х, коли не було майже ніяких угод між наддержавами, крім хіба що угод про ядерні випробування), але куди неспокійнішим, ніж раніше. Приблизно як над відром бензину з запальничкою в руках.
Автор:Я. Вяткін, спеціально для «Військового огляду»Використані фотографии:depositphotos.com