Більшості відома сумна історія Георгія Юматова, вбив під час пиятики пострілом з рушниці двірника. Мало хто докатывался до подібних трагедійних висот.
А ось кінорежисер Володимир Кучинський (1948-1996) анти-вчинок Юматова не тільки повторив, як під копірку, — п’яне застілля – пішла в кімнату дружина – постріл у товариша по чарці, але і навіть перевершив.
Це тим більше дивно, що до моменту фатального пострілу Володимир на відміну від імпульсивної актора Юматова виглядав зразком витримки, — режисерові інакше ніяк.
З 1970 року Він працював на головній студії країни «Мосфільмі». Він був асистентом Володимира Меньшова на таких картинах як «Розіграш» і «Москва сльозам не вірить». Працював з Микитою Михалковим над фільмом «Рідня». З нинішнім директором «Мосфільму» Шахназаровим над «Зимовим вечором у Гаграх».
Судячи зі спогадів Володимира Гуркіна, саме Він став ініціатором народження такого усіма улюбленого фільму як «Любов і голуби»:
«На Мосфільмі працював чудовий режисер Володимир Кучинський Він був другим режисером у Микити Михалкова та Володимира Меньшова. Побачивши п’єсу «Любов і голуби» у московському театрі «Современник», він розповів про неї Меньшову. Наступного разу вони прийшли дивитися виставу разом».
У 1981 році Володимир закінчив Московський державний інститут культури і випустив короткометражку «Два пуделя», де знімалися Борис Зморшків, Дмитро Харатьян, Олена Соловей. Оператором на картині був Олександр Шумович (1959-1996). Тоді-то вони і познайомилися.
Найвідоміша робота режисера Кучинського «Кохання з привілеями» (1989). Дійсно, міцна, добротна мелодрама за сценарієм Валентина Черниха (автора «Москва сльозам не вірить»). Прекрасними акторськими роботами Поліщук і Тихонова. Досі «Кохання з привілеями» ні-ні та й промайне по телевізору.
У 1994 Кучинський знайшов гроші і зняв драму з життя хрущовської відлиги «Хоровод». Погоду там робили явний антирадянщина та ескапади Івана Охлобистіна, який будь-який фільм того часу перетворював своєю участю в занудний балаган.
«Хоровод» примітний тим, що на зйомках знову перетнулися шляхи режисера Кучинського і оператора Шумовича.
На свою біду і Шумовича Кучинський захоплювався ще й полюванням. 17 квітня 1996 року він захопився фантазіями, а рушницю виявилося під рукою.
Причини малоизвестности трагедії Кучинського полягають в тому, що інформації про неї як кіт наплакав, не распишешься. Ми можемо судити про перипетії лише зі слів дружини Володимира, інших свідків немає.
Отже, 17 квітня 1996 року Шумович приїхав до Кучинському, посидіти за чаркою, і можливо обговорити новий проект. Приятелі були на кухні, дружина пішла в кімнату. Через якийсь час пролунав шум, а за ним постріл. Увійшовши на кухню, жінка побачила чоловіка з рушницею, і валяющегося на підлозі гостя з простреленою головою.
Наділяючи жінку почуттям провини, Кучинський повідав, що причина сварки — ревнощі. Гість занадто задивлявся на хазяйку, а та спонукала.
Далі почався пекельний перфоманс, бо Кучинський відмовився випускати дружину з дому. Вийти вона змогла тільки на наступний день. Протверезілий режисер зрозумів, що довго в Рогожина не пограєш. Намір дружини вибігти в магазин купити який-небудь їжі, оцінив фразою: «Якщо через п’ятнадцять хвилин ти не повернешся — я застрелюся».
Не знаю, наскільки жінка поспішала. Але коли вона знайшла міліціонерів і привела їх додому, пройшло більше п’ятнадцяти хвилин. Кучинський – застрелився.
Залишився від нього на пам’ять один непоганий фільм.
