Якщо є гігантська фабрика смерті, то і підтримки вимагає відповідної. Навколо бараків, парканів і кулеметних веж коли-то був величезний район: будинки для «співробітників», теплиці, хімзавод, цехи для переробки всього, що залишалося від людей.
Хоча чому «був»? Район існує і зараз. І там живуть звичайні поляки. Навіть у колишніх бараках, де вмирали євреї — теж! І привидів не бояться. Досі дають продукцію і заводи, на яких працювали раби.
Звичайно, прості туристи, які приїхали на екскурсію в Освенцим, про це не здогадуються. Давайте, я покажу вам мирне життя на кістках. Без жодного єврея, зате зі скінхедами і гопниками.
Аушвіц-Біркенау, найсумніше місце на планеті. Тут за кілька років нацистами були знищені мільйони беззбройних мирних людей. Знищені просто так, просто тому, що вони були. Територія нацистських таборів в Освенцімі була по-справжньому величезною. Вона охоплювала весь місто і околиці.
2 Зараз безпосередньо концтабору Аушвіц-1 і Аушвіц-2-Біркенау) стали музеями, але крім них в окрузі збереглися десятки нацистських об’єктів, про які ніхто не знає.
Ви ніколи не замислювалися, де жили ті шість тисяч СС-івців, які охороняли в’язнів? Не з ними ж в бараках.
Все покажу.
3 Житлові будинки починаються вже в декількох сотнях метрів від паркану концтабору. Тут варто село Бжезінка, по-російськи — Березівка. Вона ж Біркенау німецькою.
Нацистська фабрика смерті отримала назву саме від цього села.
4 Навколо і правда багато беріз. Територія табору величезна, і щоб обійти її потрібно витратити цілий день. Але сюди, до самої північній його точці, рідко хто добирається.
А дарма: кожен російськомовний людина, що приїжджає в Освенцим повинен прийти до невеликого меморіалу під шістьма соснами і вклонитися.
Тут спочивають 8 тисяч радянських військовополонених, розстріляних нацистами в Біркенау.
Бабусі і дідусі, зниклі без вісті під час війни, можливо поховані саме тут: скрупульозні до дрібниць німці під час війни трупи не вважали і ім’я не питали.
В Аушвіці взагалі не було імен, лише номери. Сьогодні цей скромний меморіал майже не відвідують, він занадто далеко від головного входу, так і не знають про нього.
Коли більшість людей думає про прибуття євреїв в Освенцім, вони представляють залізничні лінії всередині табору Біркенау і поїзд, що проходить через «Ворота смерті» в центральній вежі. Проте, відомий усім вид вхідна група табору набула лише в 1944 році. До цього, з весни 1942 і ло травня 1944 євреї та інші депортовані прибували на так звану » єврейську платформу «Judenrampe». Це було відгалуженням від головної ж/д лінії, що проходить через місто Освенцим.
Під час будівництва табору Біркенау громадянська залізнична лінія була розширена і тут побудували вантажну станцію West Bahnhof. Платформа мала бетонну платформу близько 500 метрів в довжину і була добре освітлена, щоб проводити селекцію вночі. Під час відбору чоловіків і жінок поділяли, а потім тих, хто був придатний для роботи гнали в бараки, інші — в газові камери. Приблизно 600-900 тисяч євреїв, циган та інших депортованих людей пройшло через Юденрамп.
У 2005 році на гроші Франції був встановлений цей меморіал у вигляді двох вагонів. Це реконструкція. Справжній Judenrampe був лівіше, зараз там майже непрохідні зарості і поруч проходить діюча (і дуже жвава) лінія залізниці.
Поруч з вагоном-пам’ятником видніється довге одноповерхова занедбана будівля з червоної цегли. Восени і зимою 42-43 року укладені з Біркенау побудували комплекс з десяти складів для зберігання картоплі та інших овочів, вирощених на фермах Освенціма, які перебували під відомством СС. Овочі вживали самі охоронці таборів (їх було 6 тисяч осіб!), ув’язненим не діставалося нічого.
А в цьому будинку, нині житловому, розташовувався дитячий садок для дітей сімей членів СС, розквартированих в Освенцімі.
Неподалік була сауна, побудована спеціально для офіцерів СС. Низька дерев’яна хата сьогодні майже не видно з-за рослинності і занедбана.
І зовсім мало хто знає, що в Освенцімі було не два, а три концтабори. Розташований на схід від перших двох Аушвіц-III Моновиц, був трудовим табором, де в’язні працювали на хімічному підприємстві.
Так ось! Завод досі існує! Погляньте на мапу міста. Бачите безліч десятки залізничних гілок? Це територія освенцимской промзони, і своїми розмірами вона перевищує саме місто!
На південь від вулиці Фабричній вже практично село і поля. Ідилічну картину псує лише великий бетонний бункер, що залишився з часів війни.
Бункери такого типу (називалися «Зальцгіттер») активно будували в 1944 році навколо об’єктів хімічної і нафтової промисловості на випадок авіаційних нальотів союзників. Біля бункера є входи з двох сторін.
15 Добре впізнаваний паркан. Одного погляду достатньо, щоб зрозуміти, що за цим парканом розташований німецький об’єкт часів Другої світової.
Надто вже характерні його загнуті опори. Замініть бетонну плиту на сітку — і ось вже огорожа концтабору. Нагорі, само собою, була колючий дріт. Тут же паркан відгороджує величезну промзону хімічного заводу.
Одним із завдань організації концентраційних таборів було постачання німецької промисловості безкоштовною робочою силою. У квітні 1941 німецький концерн IG Farbenindustrie почав будівництво величезного заводського комплексу з виробництва палива і синтетичного каучуку. Ця зона називалася «Буна Верке». Фабрику будували руками ув’язнених. Потім їх ганяли сюди на роботу по 6 кілометрів пішки з основного табору Аушвіц-I. Потім зрозуміли, що за час шляху раби видихаються і стали перевозити їх залізницею. Коли підприємство вийшло на повну виробничу потужність (1942) у південно-східній частині промзони побудували бараки і перевели туди частину ув’язнених. У 1944 році табір отримав автономію, як Аушвіц III Моновиц у складі групи таборів Аушвіц. Всього таких під-таборів було 47!
У таборі Моновиц жили і працювали 11 тисяч рабів. Смертність серед ув’язнених була надзвичайно високою, але регулярно приходили в Освенцим ешелони з новими і новими євреями дозволяли швидко знаходити заміну. Територія Буна-Верке чотири рази піддавалася бомбардуванням союзників. В 1944 році було завдано значної шкоди деяким будівлям. Завод зупинився в середині січня 1945 року, а самі ув’язнені були звільнені лише Радянською армією 27 січня того ж року.
Тепер на цьому місці велика промзона з десятками різних підприємств, у тому числі збереглося і хімічне виробництво, хоч і в значно менших обсягах. Німецький гігант IG Farbenindustrie закрився в 1952 році і розпався на кілька компаній, серед яких відомі бренди BASF і AGFA.
Ще одним з великих об’єктів в «зони інтересу» концтабору була сільськогосподарська та експериментальна станція в селі Райсько на південь від Освенцима. У цих теплицях працювали ув’язнені, вирощували овочі і квіти, доглядали за довколишніми полями. Як відомо, добривами для цих полів служив попіл спалених у крематоріях в’язнів.
Також в Райсько працював Інститут гігієни СС, який проводив хімічний і бактеріологічний аналіз для профілактики захворювань і брав участь у закупівлі ціаністого газу «Zyklon B», для газових камер.
Частина теплиць сьогодні закинута.
А взагалі, це цілком діюче підприємство, де вирощують кімнатні рослини.
У 1940 році підрозділи СС забрали кілька здадний по сусідству з табором Аушвіц-1. Вони були побудований в 1916 році і раніше були частиною Польської тютюнової монополії. Спершу нацисти тримали в будівлях ув’язнених, потім використовували приміщення для власних казарм, складів і адміністрації. Ще тут була їдальня, житловий корпус для наглядачів СС, а також общежителей для деяких жінок-ув’язнених (як правило, з числа «Свідків Єгови»), які працювали прибиральниками у німецьких офіцерів.
У цьому величезному покинутому корпусі були казарми для СС-івців, а спочатку саме сюди звозили перших в’язнів табору Аушвіц під час його формування в 1940 році. Будівля, колишнє перш тютюновою фабрикою, мало навантажувальним доком і двупутной ж/д лінією. Ці лінії використовувалися для доставки в’язнів в Освенцім, а пізніше для їх перевезення для роботи на фабрики Farben Buna-Werke в концентранционный табір Моновиц.
На старій фотографії німецькі військові стоять на вантажній платформі. Хоча зараз все заросло травою, оригінальні рейки все ще там.
Всередині — нічого цікавого.
Маленьке місто Освенцим буквально обплутаний залізничними шляхами. Німці знали, як ефективно використовувати залізні дороги. Всі об’єкти повідомлялися між собою і з основною магістраллю на Краків. Одна з гілок була підведена прямо до табору смерті Біркенау. А ці занедбані шляху в старій промзоні (на фотографії) ведуть від покинутих бараків на занедбану ж фабрику. Хтось намалював на воротах зірку Давида.
Легко долаємо паркан і опиняємося на руїнах заводу. Будівлю було побудовано в’язнями табору Аушвіц, расположеннного на цій же вулиці на південь. Згодом 1200 «рабів» безкоштовно працювали на виробництві та робили запобіжники для артилерійських снарядів. Після війни територія перейшла до місцевої компанії з ремонту автомобілів, вони змінили дах, але інша частина будівлі залишилася практично такою ж, як і при будівництві.
Про сам Освенцім і його історичний центр, який не має ніякого зв’язку з війною і німцями, я не можу не згадати той факт , що стародавній Ошпицин був вельми єврейським містом.
Взагалі, саме слово «Ушпицин» перекладається з арамейської мови як «гості». Так звали місто жили в ньому євреї, але це ще і назва молитви, читається на свято Суккот і запрошує гостей відвідати будинок. Історія міста почалася приблизно тоді ж, коли була заснована Москва. До середини XVI століття він входив до складу Богемії, потім його захопив польський король Сигізмунд II Август, який запросив туди євреїв. У 18 столітті в місті розмістився військовий гарнізон, який обслуговували єврейські кравці, шевці та інші ремісники. Це стимулювало економічний розвиток міста і його околиць, завдяки чому Освенцим став важливим центром торгівлі та ремесла в південно-західній частині Польщі. Наприкінці XVIII століття його населення становило понад 2,5 тис. осіб, половина з яких були євреями.
Напередодні Другої світової війни в місті діяло кілька десятків синагог і єврейських організацій. Освенцім був також одним з центрів хасидської життя: тут знаходилася резиденція Бобовского ребе. 18 лютого 1941 року нацисти оголосили про виселення євреїв Освенціма в гетто. Частина єврейського населення була арештована в ході облав і депортовано в концтабори, в тому числі в Аушвіц, будівництво якого до того моменту було завершено. У 1942-му місто Освенцим був оголошений judenfrei — вільним від євреїв. Від семитисячної єврейської громади залишилося в живих лише 70 чоловік.
Після війни в Освенцим повернулися кілька десятків євреїв. Однак відновити єврейське життя в місті, яке стало гігантським кладовищем, виявилося неможливо. З 60-х років в Освенцімі проживав всього один єврей, Шимон Клугер, який стежив за порядком на єврейському кладовищі. Він помер у 2000-м. Сьогодні в місті євреїв не залишилося.
Розширення табору Аушвіц було заплановано ще до того, як з’явилися плани створити окремий табір смерті в сусідньому селі Біркенау. Поряд з основною територією побудували ще півтора десятка блоків, де тримали в’язнів різних категорій,в тому числі, робочих збройового заводу . Ще тут тримали жінок, відібраних для медичних експериментів доктора Карла Клауберга по стерилізації гамма-променями.
Зараз цієї тихий житловий район з парком і зеленню.
33. Люди як ні в чому не бувало проживають свої життя, закохуються, одружуються, перуть білизну і народжують дітей, дивляться телевізор, в тому числі, напевно, фільми про війну.
Підозрюють вони, що живуть в тих самих будинках, де колись мучилися і вмирали жертви нацизму? Деякі, можливо, і замислюються про це.
Район поділений парканом, за яким знаходяться схожі з архітектури будівлі, розташовані на території частини Польського Війська.
Спочатку, як ви пам’ятаєте, і сам концтабір Аушвіц-1 був побудований на базі колишніх солдатських бараків польської (а перш австрійської) армії. Все повернулося. на круги своя.
Інша ж частина району житлова, причому судячи з контингенту навколо і засміченості під’їздів, мешкають тут суцільно маргінали та гопники.
Складують свій непотріб прямо в під’їзді, як же це виглядає убого.
Але ще більш дивно виглядає «наскальний живопис», що залишається місцевими підлітками. В будь-якій іншій точці планети це виглядало б менш дивно, ніж тут.
Але з пісні слів не викинеш. Освенцім, Польща, наші дні. Люди, що живуть в колишніх бараках концтабору Аушвіц малюють у своєму під’їзді перекреслену зірку Давида
Ось це мене дивує набагато більше, ніж збережені руїни, до яких нікому немає діла.
Яке це взагалі — жити в Освенцімі?
В маленькому місті, назва якого знає весь світ, і від знання цього леденит душу.
