Подруга розповіла історію з серії «які ж баби дурепи!». Головну героїню я знаю, так що прикро. Історія почалася ще в минулому столітті. Молода пара одружилася, придбала двокімнатну кооперативну квартиру, народила сина. Потім настали суворі дев’яності. Обох скоротили з роботи. Чоловікові вдалося влаштуватися на якусь фірму, а дружина, зневажати туди-сюди, пішла працювати на ринок. Робота у чоловіка виявилася раптово грошової, пов’язаної з відрядженнями за кордон. А де гроші та відрядження — там шинки та баби.
І ось в один прекрасний момент чоловік приїжджає з чергового відрядження на шикарному власному мерседесі, складає у нього свої речі, в які входять не тільки труси і шкарпетки, але і холодильник з іншими матеріальними цінностями. Каже дружині — люба, я полюбив іншу і їде на інший кінець міста до жінки молодші, але — от іронія долі — у якої теж син і якому теж 9 років. Дружина поплакала, поголосила, але робити нічого — сина ростити треба. Вона знайшла роботу, виростила і вивчила сина. Колишній чоловік іноді на день народження сина робив символічні грошові перекази. Син одружився, у нього народилася дитина. Вирішено було, що він і його сім’я залишиться жити разом з матір’ю. Минуло 23 роки… І ось одного разу ввечері на порозі намалювався колишній чоловік з парою трусів в кишені. — Це моя квартира, я тут прописаний і я буду тут жити, — сказав він і зайняв одну з двох кімнат. Виявилося, що з тієї сім’ї його просто вигнали, після того, як він втратив роботу, а той син одружився та народив дитину — ну треба ж, яка іронія долі, так? Але найголовніша іронія не в цьому, а в тому — і тут ми підходимо до тієї самої теми «баби дури» — що його колишня дружина жодного разу не була, а справжня, вона за 23 роки не спромоглася з ним розлучитися, не кажучи вже про те, щоб виписати з квартири. В результаті мужик ніде не працює і не збирається, лежить цілими днями на дивані, дивиться телевізор і харчується з холодильника. При найменших спробах сказати, щоб не чіпав продукти, він дістає з кишені пачку квитанцій про грошові перекази, як доказ того, що всі ці роки містив сина, бо тепер той зобов’язаний утримувати його. І нічого з ним зробити не можуть.
