Середина 90-х. 1 вересня. Мех-мат. 4 курс. 1 пара – лекція з функціонального аналізу. Дзвінок. Пунктуальний лектор починає заняття. Через хвилину – боязкий стукіт. Заходить хлопець. Вибачається, просить дозволу ввійти. Сідає на задній ряд. Ну, думаємо, новенький – на перерві познайомимося…
Лектор тим часом нагадує, що ми проходили на 3 курсі: «кільце, породжене півкільцем», «теорема Хана-Банаха», «ймовірність – це вимірна функція, задана на сигма-алгебри борель множин» і таке інше в тому ж дусі, періодично вставляючи фрази «як ви пам’ятаєте», «як ви знаєте»…
Дзвінок на перерву. Обертаємося до нового хлопчині. А він сидить з ТАКИМ очманілим поглядом! Потім тихенько так, тремтячим голосом, питає: «ЦЕ перший курс?!». Ми – «Не-а – вже четвертий!» Хлопчина встає і ме-е-е-дленно мовчки йде.
Голос старости: «Все! Поїхав дах… Зараз піде в деканат забирати документи!»
