Наша відповідь іноземному інвестору. Гроші – в реальний сектор!

44

Багато років російські економісти, переважно ліберального спрямування, а з їхньої подачі й представники виконавчої влади, твердили, як заклинання, що без масштабних іноземних інвестицій російській економіці не світять ніякі зміни. Їх і сьогодні продовжують гарно називати «структурними», маючи на увазі в якості таких перегляд структури власності в бізнесі від держави на користь приватних власників, а також позбавлення від домінування сировинних галузей.
При цьому на практиці, за винятком традиційних критиків уряду кшталт Сергія Глазьєва або Михайла Делягіна, ніхто не наважувався запропонувати корінного перегляду у системі пільг і преференцій, податкової та митної політики. У той же час з Мінфіну та Мінекономіки нас продовжували переконувати, що «іноземні інвестиції будуть сприяти вирішенню структурних проблем російської економіки». Самі по собі, без будь-якої підтримки іншими засобами.

Неважко зрозуміти, що має на увазі в російських реаліях улюблений гасло наших ліберал-економістів: інвестора треба любити. Виходячи з цієї формули, інвестиції, що приходять з-за кордону, ніби йдуть насамперед у реальні виробництва. Незалежно від того, це кредити чи вкладення в акціонерний капітал, інвестиції, знову ж таки, самі собою, нібито стимулюють розвиток матеріально-технічної бази обробної промисловості.
Мова тут, як можна зрозуміти, чи йдеться про реконструкції діючих підприємств, розширення виробничих потужностей, впровадження нових технологій з метою підвищення ефективності виробництва і створення наукоємних виробництв. Саме це зрештою і повинно дозволити Росії перетворитися з сировинного резервуара для Заходу в передову індустріальну державу. І Росія раптом стане експортувати наукоємну продукцію, машини та обладнання навіть у більших обсягах, ніж нафта і газ.
Однак практика послідовно доводить, що наші ліберальні гуру багато років видавали і продовжують видавати бажане за дійсне. При істотному зниженні сум, які іноземні банки видавали кредит російським підприємствам під інвестиції, у 2017 році вони склали близько 30 млрд. доларів. Скільки було в 2018 році, точно ще не підраховано, але, за всіма ознаками, було більше. Для масштабної індустріалізації начебто не так багато, але дещо зробити все ж можна, тим більше що десятки мільярдів приходять в нашу економіку щорічно.
Але також щорічно вони з неї і йдуть. Йдуть після того, як візьмуть участь у серії фінансових операцій. Статистика, яка в даному випадку мінімум викликає сумнівів, свідчить, що понад 90 відсотків іноземних кредитів ні в яку реальну економіку не вкладаються, а видаються для інвестицій в так звані фінансові активи, читай: операції з цінними паперами. При цьому на інвестиції в реальні фізичні активи, тобто в основний капітал йде менше 10 відсотків.
Хоча і з цими відсотками, на жаль, не все добре – левова частка від них йде в сировинний сектор економіки. Ну а з досить значних сум, що надходять в обробну промисловість, більше половини поглинає хімічний комплекс, тобто виробництво добрив, газо — та нафтопереробка.
Наш ответ иностранному инвестору. Деньги – в реальный сектор! геополитика
Навряд чи варто пояснювати, що фінансові інвестиції – це аж ніяк не довгострокові вкладення в акції та облігації російських підприємств, і в кінцевому підсумку вони ніяк не можуть сприяти переведенню нашої економіки на індустріальні рейки. Багато років мільярдні інвестиції призначаються майже виключно під «короткострокові фінансові операції», що у побуті називається по-старому — фінансові спекуляції.
Біржовики напевно грудьми стануть на захист, але чи можуть вони взагалі якось допомогти реальному сектору економіки? Швидше, навпаки, вони лише заважають його розвитку, оскільки ведуть до періодичних злетів і падінь ринкових котирувань підприємств, які начебто вкладалися серйозні кошти. Але в реальності замість набуття нового обладнання, нових цехів і прийому на роботу нового кваліфікованого персоналу, більшість адресатів інвестицій отримували лише роздування акціонерного капіталу, непідтверджена скільки-небудь реальними активами.
Як звичайний підсумок такого спекулятивного інвестування — дезорганізація виробництва і доведення цілком рентабельних підприємств до банкрутства. Перша хвиля масштабних фінансових інвестицій обрушилася на Росію ще в 1997-1998 роках, коли виконавча і фінансова влада хвацько будували піраміду ДКО-ОФЗ. Тоді в Росії стався справжній бум на ринку цінних паперів, благополучно завершився дефолтом. Немає сумнівів, що іноземні інвестори в ті часи непогано наварили на спекуляціях з російськими державними цінними паперами, так як встигли вивести більшу частину «чесно заробленого» заздалегідь, ще до серпня 1998 року.
Наш ответ иностранному инвестору. Деньги – в реальный сектор! геополитика
Структура іноземних інвестицій у Росії станом на 01.07.2018 р.
Можна подумати, що у російського інвестора і справді тоді були якісь привілеї та пільги. Не було, немає і зараз. А про те, що пільги потрібні, продовжують твердити і кожен новий міністр з економічного блоку і кожен новий економічний віце-прем’єр. Мантра якась, погодьтеся.
А адже практика, характерна для розвинених країн або, наприклад, Китаю і Південної Кореї, свідчить: пільги і преференції потрібні і працюють у відношенні якраз своїх, вітчизняних інвесторів. У нас же багато років прийнято дбає про «фінансової толерантності» і про щось на кшталт «економічного рівноправ’я» на території окремо обраної російської держави. Або, принаймні, робити вигляд, що дбаємо.
Чому ми не любимо і чому той же Ощадбанк у всіх своїх закордонних відділеннях готовий відверто занижувати кредитний відсоток для кожного зарубіжного клієнта? І запропонувати йому ж іноземної – завищені відсотки за вкладами… Пояснити це зовсім не просто, тим більше, що не де-небудь, а безпосередньо Центральний Банк РФ веде політику, яку інакше як кредитної блокадою і назвати важко. А як інакше? Тільки божевільні можуть набратися сміливості і займати державні кошти на умовах такої ключової ставки, яка встановлена ЦБ РФ.
А зарубіжним, з дозволу сказати, партнерам, регулярно, раз на кілька років, надається преференція, про яку росіяни навіть і мріяти не можуть. Ця преференція – занижений курс національної валюти. Завдяки йому ті ж інвестиції в російські активи іноземцю з рахунком у євро або доларах у зручний для нього момент можуть обійтися в півтора, а то і в два рази (а на рубежі 1998 і 1999 років – і зовсім в чотири рази) дешевше, ніж його російському конкурентові. З рублями на рахунку.
Відповісти іноземному інвестору не так складно, як може здатися. Маючи колосальні вільні кошти, необхідно підживлювати ними реальний сектор російської економіки на самих пільгових умовах. І тримати рубль у курсі, не соромлячись навіть зміцнювати його, не звертаючи уваги на скарги експортерів, заради того щоб інвестиції всередині країни стали не менш, а більш вигідними, ніж вкладення в закордонні активи.
Автор:Олексій ПодымовИспользованы фотографии:depositphotos.com