Їхав в автобусі. На одній зупинці в передні двері зайшла собака, пройшла по автобусу і влаштувалася під вільним сидінням.
Коли оголосили потрібну зупинку, собака вийшла в порядку живої черги. Люди в автобусі стали перемовлятися: Яка розумна собачка…
На що кондуктор відповіла: «Вона кожну п’ятницю їздить цим маршрутом, біля цієї зупинки кіоск з шаурмою і по п’ятницях залишки викидають…»
Собаку вчора привели з гулянки, дивимося, в роті щось тримає. Зирк — а там три з половиною тисячі рублів.
В юності я був правильний хлопчик, який жив розміреним, нехай і дивною життям. Коли в аспірантської гуртожитку МДУ тимчасово не виявилося місця, я оселився на місяць жити в готелі «Пекін» по блату в кімнаті з 7 фсб-шниками, здоровенними кабанами, жравшими всю ніч зі мною разом.
Щоб прокинутися, кожний ранок я з важкою головою біг жвавою підтюпцем по Садовому кільцю, а коли выдыхался остаточно, мене чекала премія — кіоск з морозивом і всім відома дірка в паркані московського зоопарку, через яку можна було потрапити туди безкоштовно.
Першим до дірці був бетонний вольєр з водою і великим білим ведмедем. Угледівши мене і морозиво, він піднімався на задні лапи і приймався танцювати. Спочатку мені було дуже незручно – він важив разів у двадцять більше мене і стоячи був на півтора метра вище. Не знаю, може це був відставний ведмідь з цирку, або йому просто було нудно в цей ранній час, але звичайно я кидав йому своє ескімо, якого до цього часу залишалася рівно половина.
Але одного разу я замислився і з’їв ескімо на дві третини. Ведмідь, побачивши мене ще здалеку, радісно піднявся на задні лапи і почав танцювати задовго до мого наближення.
Побачивши, скільки морозива залишилося у мене на паличці, він припинив танцювати і чисто по-людськи махнув рукою від образи, після чого пішов в самий дальній кут вольєра. Від потрясіння він навіть забув перейти на чотири кінцівки – так і пішов на двох…
