Почалося з того, що я купила собі нові туфлі. Через Інтернет. Хоча і сумнівалася в успіху заходу, але туфлі виявилися просто ідеальними, дуже якісними і відразу сіли на ногу.
А тут біда — ні одна з моїх сумок ніяк не поєднувалася з нової взуттям. Шукала щось підходяще, але нічого не подобалося. Прийшла в гості подруга запевнила мене, що бачив на ринку саме таку, як треба.
В суботу ми з нею пошкандыбали на ринок. Знайшли потрібний прилавок, і я дійсно побачила саме таку сумку, про яку думала! З вигляду не дуже велика, але містка, в колір до туфель, дизайн просто суперський, явно «повзаимствованный» з якоїсь авторської колекції. Турки робили. Ну і ладно, мені хоч аборигени Нової Зеландії — я на брендах не схиблена. Подруга в цей час пішла міряти джинси.
Я оплатила сумку, продавець сказала: «Упакую тобі, красуня, він принесе тобі щастя і любов, амінь». Я не дуже зрозуміла, чому сумка — «він» і чому «амінь». Ну ладно, обмовилася тітонька, буває.
Подруга покрутилася в джинсах — сіли на ура. Ми задоволені пішли — я з новою сумкою, а вона з «американськими» штанцями, зшитими в тій же Туреччині.
Вдома мене чекав непростий вечір — в тата день народження, за мною закріпили обов’язки спекти тортик і приготувати мій фірмовий рибний пиріг. Сумку я поклала в передпокої і зайнялася випічкою.
Один раз, пробігаючи повз нової сумочки і посилаючи їй повітряний поцілунок, я почула дивний писк, але мені було не до цього — пиріг кликав і погрожував згоріти до вугілля.
Коротше, коли все було готове, я вирішила помилуватися сумочкою, взяла її в руки, а вона як пискнет! Від несподіванки я її впустила, звідти щось вискочило і кулею забився під диван. Я до пуття й розгледіти не встигла.
З колотящимся серцем підняла сумку, заглянула, а там ганчірка всередині, вся волога, запах — як в туалеті. Зрозуміла — кошеня мені підсунули в сумку. Це і був той «він», який має принести мені щастя і любов. Видно таким способом кошенят роздавали!
Дивно, але я навіть не засмутилася. Сумку виставила на балкон, а сама полізла під диван дивитися на «постачальник щастя».
Там сиділа маленька перелякана тваринка і тихенько попискивала від страху. Я ледве витягла. Це було різнокольорове диво з смарагдовими очима. Я понесла його на кухню, підігріла молочка. Кошеня був дуже голодний і відразу став пити.
Я розгублено сиділа і дивилася на нього — в мої плани не входило заводити кішку, але не викидати ж малюка на вулицю. Майнула думка віднести продавщиці назад, але вона (думка) мені не сподобалася.
А от кошеня дуже подобався. Відразу і ім’я прийшло на думку — Намистинка, чомусь я була впевнена, що це дівчинка.
Мені вже треба було йти до тата на іменини, я спорудила з коробки і туалетного паперу лоток, зробила затишне гніздечко зі старого рушника і поїхала. Нікому не розповідала про Бусинку — це моя таємниця поки що.
Коли повернулася, насамперед побігла шукати, де моя кішечка. Вона солодко спала у гніздечку, з’ївши всю залишену їжу.
Так ми стали жити разом, мені дуже подобалося грати з Бусинкою, вона дуже делікатна і акуратна. Я навіть менше часу в Інтернеті стала проводити.
А тут я помітила у вушку у неї щось чорне, злякалася. Знайшла телефон ветклініки, там сказали — приносьте, це швидше за все вушний кліщ, ми почистимо, закапаем. Нічого страшного.
Я привезла Бусинку, потрапила на прийом до молодого лікаря. Олег його звати…
Зараз ми з Олегом готуємося до весілля. Я неймовірно щаслива. Так моя Бусинка принесла мені любов і щастя! Як і було обіцяно, без обману!
