Китай відреагував на відставку Назарбаєва

1


Які тренди запущені на пострадянському просторі транзитом влади в одній з найближчих до Росії республік?
У Піднебесній важко ділити ЗМІ на «офіціоз» і «не офіціоз»: інформаційна сфера жорстко контролюється державою, і абсолютно незалежних від нього оцінок того, що відбувається, як правило, не спостерігається. Тим цікавіше і показовіша виглядає неоднозначність думок про відставку казахського президента Нурсултана Назарбаєва. Бо вона не взялася нізвідки, і відсутність чіткої «генеральної лінії» — теж лінія, тільки з допусками на певний «люфт», який може знадобитися при певному розвитку ситуації в ключовий середньоазіатській республіці з тривалою загальною кордоном з КНР.
Найбільшу увагу привернув матеріал «Синьцзинбао», характерним заголовком «Чому після 28 років правління Назарбаєв раптом пішов?». У ньому елбаси («лідер нації») показово охарактеризований як «один з головних прихильників швидкого розпаду СРСР».
Чому? Деталі не уточнюються. Спекуляцій на казахському націоналізмі немає. Але, згадавши динаміку подій кінця 1991 року, можна припустити, що мова, можливо, йде, з одного боку, про дистанціюванні Назарбаєва від трійці Єльцина, Кравчука і Шушкевича; в Біловезьку пущу його звали, він довго по телефону з’ясовував обставини, але в підсумку не приїхав, вирішивши почекати» в Москві. Поведінка, м’яко кажучи, неоднозначне, враховуючи, що Назарбаєву не могло не бути добре відомо, що саме затівається. З іншого боку, саме багаторічний казахстанський лідер, якого офіційна історіографія приписує авторство інтеграційної ініціативи Євразійського союзу, насправді, по-перше, лише оформив те, що було озвучено 30 грудня 1992 року, у 70-ту річницю створення СРСР, на прес-конференції в МГУ Гаврилом Поповим, Лужковим і Собчаком, які оголосили про створення «руху ЕАС». А по-друге, перш, ніж представити все це в «рідних пенатах», Назарбаєв у березні 1994 року «обкатав» ідею ЕАС (згодом ЄАЕС) в лондонському «мозковому центрі» Chatham House, і лише через тиждень привіз її в Росію, на майданчик все того ж МДУ. Отримав «найвища» схвалення? Або як це ще розуміти? Як згоду на таке «схвалення» на Заході від єльцинського оточення? Ну, ось на це китайці, власне, і натякають, і, як ми знаємо, зовсім небезпідставно. Звинувачення в суб’єктивізмі такої інтерпретації відкидаються: Назарбаєв сам помістив повні тексти своїх виступів у Лондоні і Москві в книжці про Євразійському союзі, яка була видана в Росії під його власним авторством. І у автора цих рядків є в особистій бібліотеці.
Тут цікаво навіть не ставлення китайського ЗМІ до екс-президента Казахстану як до одного з руйнівників СРСР, а сам факт пред’явлення Назарбаєву цього звинувачення, причому, на тлі чого, що він зробив для впровадження китайського бізнесу на казахстанський ринок. За ринок — спасибі, але економіка — економікою, а принципи принципами. Особливо ті, які пов’язані із збереженням країни, що для КНР після розпаду Радянського Союзу стало головною мотивацією всієї внутрішньої і зовнішньої політики.
У статті в «Синьцзинбао» також відзначено успішне нівелювання екс-президентом Казахстану поділу суспільства за релігійною, етнічною та іншими соціальними ознаками. Задаючись питанням «чому він раптом пішов», китайський автор зазначає… економічні невдачі (!), до яких відносить збереження залежності від експорту нафти і газу, які після 2014 року приносять все менше доходу, а також девальвацію тенге слідом за рублем і недостатню економічну диверсифікацію. І підводиться підсумок, що в історії Казахстану «відкрилася нова сторінка».
Автор іншого видання — «Ванъи» — згадує, як Назарбаєв на питання Джорджа Буша — старшого «Ви не боїтеся, що Китай вас проковтне?», відповів йому в тому сенсі, що «Тому я і сиджу тут». І дав зрозуміти американському президентові, що він з усіх сил намагався проводити «прагматичний» курс, обговорюючи з Росією і Китаєм тільки (!) економічне співробітництво, але ніяк не політичне, для якого шукав зовсім інших «патронів». Щоб підкреслити іронічне ставлення до такої позиції, цей китайський автор переходить на відвертий стьоб: «Порфіріо Діас якось сказав: «Бідна Мексика! Так далеко від Бога і так близько до США!» Так само можна сказати: Казахстан! Ти так далеко від Європи і США, і так близько до Росії і Китаю».
Ще одне видання — «Гуанминван» — від обговорення фігури Назарбаєва і його вкладу в політичні події дистанціюється і зосереджується на новому президенті Касим-Жомарте Токаеве. Особливо наголошується, що він, поряд з англійською, досконало володіє російською та китайською мовами, є великим і досвідченим державним діячем і дипломатом, який відмінно проявив себе як під час навчання в МДІМВ, так і на службі в посольстві в Китаї і в ООН. (Додамо, що К.-Ж. Токаєв служив і в посольстві у Сінгапурі, значною мірою населеному представниками південнокитайської народності хакка). Відзначено, що Токаєв досконально розбирається і у внутрішній, і в зовнішній політиці, і «на всі питання завжди мав один погляд» з Назарбаєвим.
За сукупністю оцінок тих ЗМІ, що можна, зрозуміло, умовно вважати китайським «не офіціозом», виходить наступне. Назарбаєв правил «собі на умі», рахуючись з близьким сусідством Казахстану з Москвою і Пекіном, але при цьому відверто поглядав у бік Вашингтона (додамо, що ще й Лондона, причому в першу чергу). Висока оцінка виробленого транзиту влади на казахстанському олімпі пов’язана насамперед з дипломатичним і політичним досвідом нового президента Токаєва, в заслугу якого ставиться близькість до Росії і Китаю і відсутність зв’язків з Заходом. Виражається надія на зміну курсу, тобто на повний відворот від Заходу. Ще слід сказати про те, що відставка Назарбаєва китайськими ЗМІ не зв’язується з недавнім «розгоном» колишнього уряду республіки. Адже воно фактично отримав звинувачення в саботажі доручень президента. Забігаючи вперед, відзначимо, що не проглядається урядової теми в ЗМІ, які є справжніми «офіціозом», наприклад в інформаційних матеріалах агентства Сіньхуа. Для Китаю все це вдруге, для нього важливо те, що являє собою майбутня «генеральна лінія» першої особи. Можливо, за замовчуванням розуміється, що новий уряд формувався саме під нього, і проблем з ним не буде. І отже, мова йде про «правильної» передачі влади цілком, в руки не прозахідних сил, що для Пекіна, мабуть, найголовніше. Проросійськість тут — плюс, а не мінус, і це дуже багато говорить про надії Пекіна на Москву в контексті середньоазіатської стабільності. Холодний душ для спекулянтів, які стверджують, що Китай-де «поглинає Середню Азію», «замахуючись» на територію колишнього СРСР.
Ще з повідомлень китайських ЗМІ слід — і для Росії, для всіх нас це головне — вкрай негативне ставлення Піднебесної до всіх, хто підозрюється у співучасті в руйнуванні СРСР. Це означає, що «зустрічні» інтеграційні тенденції на пострадянському просторі, якщо вони придбають соціалістичну спрямованість, в Китаї будуть зрозумілі, прийняті та підтримані. І це для нас вкрай важливо.
Тепер про «офіціозі». У ньому немає взагалі ніяких оцінок: тільки детально вивірена «телеграфна» констатація фактів, що теж свідчить не на користь тих (а такі були), хто розраховував, що кадрове питання в Астані при нинішньому вже Нурсултана) посварить між собою Москву і Пекін. Не посварить! І новий президент отримає (вже отримав!) потужну солідарну підтримку двох ключових євразійських столиць.
«Як засновник незалежного казахстанського держави бачу свою майбутню завдання у забезпеченні приходу до влади нового покоління керівників, які продовжать проводяться в країні перетворення», — згадка цих слів Назарбаєва в контексті інформаційного «нейтралітету» китайських ЗМІ вказує на розуміння «проміжності» нинішнього правління. Яким, щоб отримати можливість реалізувати пов’язані з ним надії, належить ще дотягнути до президентських виборів, які пройдуть у квітні 2020 року. Адже влада елбаси поки як і раніше така, що будь-який крок вправо або вліво може дуже дорого обійтися.
В іншому коментарі Сіньхуа згадує про тієї частини інавгураційній промові К.-Ж. Токаєва, де йдеться про конституційність передачі влади. Для Назарбаєва це дійсно потужний аргумент, який, не виключено, що сягає корінням у ретельне порівняльне вивчення російської практики, наприклад, у дострокову відставку Мінтімера Шаймієва з поста президента Татарстану.
Сіньхуа також звертає увагу на телефонну розмову, що відбулася у Назарбаєва з Олександром Лукашенко. Емоції білоруського лідера, сожалеющего про відставку екс-президента Казахстану, виглядають цілком щирими. А їх походження зрозумілим. Це зайве підтвердження того, що подія, так збурило пострадянську громадськість в другій половині дня 19 березня, далеко не завершено, а його наслідки не тільки позначатися, але і проявлятися будуть ще довго.
Є відчуття, що запущений певний процес, подальший тренд якого не просто неоднозначний, але і послужить предметом вельми серйозної політичної боротьби. Ну що ж: по-іншому на переломних історичних кордонах не буває. Подивимося.