Екс-керівник МІ-6 несподівано заступився за Росію

1



В умовах тотальної антиросійської істерії у Великобританії і США дуже важко собі уявити, щоб колишній керівник британської зовнішньої розвідки наважився публічно виступити проти одного з наріжних каменів антиросійської піар-кампанії — так званого «руського досьє Трампа». Саме з цього досьє, складеного співробітником МІ-6 Крістофером Стілом, власне, і почалося офіційне розслідування, яке ось вже три роки намагається довести, що президент США — це справжній агент Кремля. Його колишній начальник ввічливо, але твердо пояснив американським журналістам, що цей документ є за своєю суттю фількіною грамотою.
«Російське досьє Трампа», також відоме як «досьє Стіла», це по-своєму знаковий документ епохи постправды, а вже за довгостроковими геополітичним наслідків з ним навряд чи може зрівнятися.
У досьє висунуто п’ять серйозних звинувачень проти Російської Федерації, і треба враховувати, що з точки зору досить значної частини американського суспільства вони вважаються доведеними.
Росія вже багато років постачає Дональда Трампа секретною інформацією, яку він використовує для компрометирования своїх політичних опонентів. Інформаційна підтримка Трампа з боку російських силових структур нібито почалася ще за шість років до його обрання президентом. Більше того, стверджується, що майбутній президент США налагодив з російськими спецслужбами практично бартерну систему: в обмін на компромат про своїх політичних супротивників він нібито зливав російським спецслужбам інформацію про діяльність російських олігархів в США.
У російських структур нібито є компромат на Трампа у вигляді записів його вельми екстравагантного часу з дамами легкої поведінки в президентському номері московського готелю.
Російські влади та Трамп вступили в змову, щоб організувати Трампу перемогу на виборах, і координували свої дії під час виборчої кампанії.
Трамп і російське керівництво нібито уклали угоду: Росія зливала компромат на Хілларі Клінтон для публікації на WikiLeaks, а Трамп пообіцяв поступки з питань зовнішньої політики.
Високопоставлені співробітники штабу Дональда Трампа нібито особисто вели переговори з представниками російської політичної еліти і «російськими агентами» з питань отримання компромату на опонентів і фінансової підтримки.
Читаючи звинувачення, викладені в «досьє Стіла», важко звільнитися від відчуття, що це насправді голлівудський сценарій для шпигунського бойовика категорії B, бо дуже складно повірити, що такий документ, в якому відсутній не тільки правдоподібна логіка, але і будь-які докази, дійсно міг вийти з-під пера серйозного аналітика.
Проблема в тому, що досьє складений колишнім високопоставленим співробітником МІ-6 Крістофером Стілом, а Стіл, виявляється, вже багато років вважається американськими спецслужбами «провідним фахівцем з Росії», тим більше що в МІ-6 він працював теж по російській темі. В результаті у відповідь на будь-які вимоги пред’явити докази цих гротескних звинувачень критики отримують звинувачення в роботі на Кремль і в нерозумінні того, що «джерела фахівців МІ-6» на найвищих поверхах російської вертикалі влади розкривати не можна.
Схема виходить абсолютно непробивною. Тим дивніше виглядає рішення колишнього керівника МІ-6 сера Джона Скарлетта підірвати довіру до головного антитрамповскому і антиросійського документом сучасності. Вісімнадцятого березня американський портал Wire Daily опублікував відеозапис конференції з безпеки у Вашингтоні, під час якої Джону Скарлетту поставили кілька запитань про «досьє Стіла» про Крістофері Стилі, керував російським напрямком у британській розвідці якраз в той період, коли сам сер Скарлетт керував британською розвідкою в цілому.
Американські журналісти описують реакцію екс-керівника британського шпигунства наступним чином: «(журналіст) запитав Скарлетта про те, що колишній шеф МІ-6 думає про досьє, і про те, чи вірить він у те, що в досьє написано. «Ні», — відповів Скарлетт. І додав: «Я ознайомився з ним і подумав, що це комерційне розвідувальне дослідження. Я не знаю його джерел. Вони можуть бути праві і не праві. Ці джерела, швидше за все, будуть переоцінені, і їх вже переоцінювали».
На додаткове запитання про наявність шансів на підтвердження звинувачень, викладених у досьє, колишній керівник МІ-6 відповів негативно, а від питання про особистих якостях свого колишнього підлеглого, він ввічливо вклонився.
А ось на питання про те, чому колишній керівник російського напряму британської розвідки використав у своєму дослідженні непідтверджену інформацію, було отримано цілком пряму відповідь: «Це були комерційні розвідувальні звіти — і це було дуже помітно. І тому є питання, чому вони опинилися там, де вони опинилися, а також звідки вони з’явилися, хто замовив ці звіти і так далі».
Сер Скарлетт, високопоставлений британський шпигун, проявив велику сміливість. Саме сміливість потрібна для того, щоб назвати «досьє Стіла» політичною заказухою, заявити, що до досьє немає довіри, і підкреслити, що підтвердження воно не отримає ніколи. Варто відзначити, що сам Скарлетт до призначення на посаду керівника МІ-6 встиг попрацювати в Москві і чудово володіє російською мовою. Більше того, його навіть встигли вислати з Росії в 1994 році в рамках російсько-британського дипломатичного скандалу. Однак після таких заяв колишнього керівника британського шпигунства самого можуть притягнути до відповідальності за роботу на Кремль, і ніякі минулі регалії не допоможуть.
Незважаючи на те що більша частина американських і тим більше британських ЗМІ будуть ігнорувати його позицію, сам факт її появи в публічному просторі вказує на те, що принаймні певна частина англосаксонської еліти відмовляється робити вигляд, що вона вірить в русофобські казки, зліплені на коліні на гроші одного з впливових кланів американського політичного класу. Не треба плекати ілюзії: по ту сторону геополітичних барикад у нас немає друзів, але навіть повернення конфлікту по лінії Вашингтон — Москва в більш-менш цивілізовані рамки і правила старої епохи холодної війни XX століття буде вже набагато краще, ніж сьогоднішнє тотальне божевілля.
Приємно бачити, що у Вашингтоні та Лондоні ще є ті, хто це розуміє.
Іван Данилов