Рівно 11 років тому, в двадцятих числах березня 2008 року я побував у Чорнобильській зоні відчуження. Багато води утекло з тих пір — над атомною станцією побудували новий саркофаг, ще сильніше занепали багато будівель в покинутому місті атомників Прип’ять, трагедія 1986 року стала на 11 років далі від нас, так і в нашому житті багато чого змінилося.
А щось залишилося незмінним — так, екскурсії на Чорнобильську АЕС і сьогодні організовуються спеціалізованими турфірмами, причому вони навіть стали різноманітніше в порівнянні з 2008 роком: можна з’їздити на день, на два і навіть на 3-7 днів, багато екскурсії відвідують знаменитий об’єкт «Чорнобиль-2», недоступний до відвідування 11 років тому; організовуються річкові та авіаційні тури. Чорнобильська зона відчуження активно розвивається як міжнародний туристичний об’єкт. Тоді ж більшість екскурсій були одноденними і організовувалися порталом pripyat.com спільно з агентством «Чорнобильінтерінформ» (зараз це турфірма «Чорнобиль-тур», офіційний туроператор екскурсій в зону). Сьогодні я розповім про одну з таких екскурсій, в якій мені довелося взяти участь 28 березня 2008 року — було б цікаво порівняти фотографії та враження з бував там недавно. А 11 років тому справу було так..
Я давно хотів побувати в Чорнобилі — пам’ятаю, ще в 90-х (можливо, на 10-річну річницю подій або навіть трохи раніше) дивився по телевізору репортаж з тих місць. Особливо тоді вразили кадри покинутого міста Прип’ять, і звичайно народилася мрія коли-небудь там побувати. Тоді це здавалося чимось абсолютно нездійсненним, а саме місце — смертельно страшним і небезпечним, але минав час, минула 20-я річниця аварії, наближалася 22-я, і навесні 2008-го можливість побувати в Чорнобилі стала, нарешті, відчутною реальністю. Я записався і оплатив поїздку в Чорнобильську зону на 28 березня, організовану інтернет-порталом Припять.сом. Вийшло краще не буває, і вранці в п’ятницю 28 березня я, приїхавши нічним поїздом з Москви, був у Києві біля Південного терміналу ж/д вокзалу. Саме звідси в 7-30 ранку і почалася наша поїздка. Група була велика: 41 чоловік, не рахуючи помічників — в основному з України, Росії, Білорусі, а також два поляка і ще один іноземець (точно не пам’ятаю звідки). На маршруті нас супроводжували представники порталу pripyat.com, а також агентства «Чорнобильінтерінформ», безпосередньо організують поїздки в зону. Перед від’їздом в автобус зайшли представники МНС України — подивилися на наші обличчя на предмет їх тверезості та адекватності, побажали щасливої дороги і традиційних усілякіх гараздів, після чого поїздка почалася.
Їдемо по трасі, милуючись мальовничими північними околицями Києва і подумки готуючись до «знайомства» з Чорнобилем. Незабаром по телевізору нам включили кілька відеофільмів про трагедію, в яких старі кадри перемежовуються з сучасними відеофрагментами і тривожними голосами репродукторів, що звучали в Прип’яті в 1986 році. Нам дуже пощастило з погодою — у Київській області справжня весна: +12, сонечко…
В 9-40 ранку під’їжджаємо до КПП «Дитятки» — одному з декількох КПП, через які здійснюється в’їзд в «30-кілометрову зону відчуження». Вліво і вправо від КПП тягнеться паркан, що оточує всю зону, розташовану на території України і Білорусі на площі близько 5 тисяч кв. км.
Наступна зупинка — місто Чорнобиль.
У Чорнобилі ненадовго зупиняємося в центрі «Чорнобильінтерінформ» — тут є їдальня, готель, тут нам ще раз проводять інструктаж, і проводиться невелика вступна лекція. Тут же є можливість придбати фотоальбом про Чорнобильську катастрофу. Чорнобиль знаходиться за межами іншого, десятикилометрового радіуса, який оточує центр аварії – станцію і місто Прип’ять. Чорнобиль і донині залишається містом з діючою інфраструктурою. Немає в ньому тільки кінотеатру, стаціонарної лікарні, загсу, дитячого садка, школи тощо, а всі інші структури, властиві звичайному місту, тут є. Саме їх обслуговуванням і займаються приїжджі працівники. Чорнобиль – місто п’ятиповерхівок і приватних будинків. Приватний сектор в більшості своїй покинутий, а багатоповерхівки практично всі населені людьми, які працюють у зоні. Всі співробітники працюють тут вахтовим методом. Місто цілком живий — вулицями то і справа проїжджають автомобілі, чимало і людей, хоча порівняно із звичайним містом тут, звичайно, безлюдно.
Занедбані приватні будинки.
І обжиті п’ятиповерхівки.
Автобус чекав нас біля будівлі автовокзалу (в якому, до речі, працює магазин), і ми поїхали далі…
Наступна невелика зупинка — пам’ятник пожежникам, встановлений біля пожежної частини Чорнобиля. Пожежні цієї частини одними з перших (а якщо точніше, то третіми) прибули на місце аварії.
Потім ненадовго відхиляємося від нашого маршруту в бік АЕС, і прямуємо в річковий порт Чорнобиля. У Чорнобилі до аварії були пристань на Прип’яті і невеликий судноремонтний завод. Після аварії на ЧАЕС річковики активно брали участь у ліквідації — зараз тут знаходяться останки кількох судів, які брали участь у ліквідації.
А по сусідству стоять і цілком живі суду, які зараз працюють в цьому районі:
Після порту заїжджаємо на міст через Прип’ять, розташований на трасі на Чернігів і Славутич.
З моста можна помилуватися річкою Прип’яттю і мальовничими пейзажами Полісся.
Прип’ять — найбільша притока Дніпра (після створення Київської ГЕС впадає в Київське водосховище), на більшій частині свого протягу поточна з Білорусії, а на гирловому ділянці на протязі кількох десятків кілометрів — по Україні. Прип’ять — головна судноплавна магістраль Білорусії, в басейні якої розташовано кілька великих портів (Мозир, Пінськ), свянная з найбільшим прикордонним транспортним вузлом, містом Брестом допомогою Дніпровсько-Бузького каналу. У гирлі Прип’яті несе води приблизно як Ока в Рязані. По Прип’яті білоруські річкові суду потрапляли (та і зараз періодично потрапляють) на Дніпро і далі в Чорне море (в порту Мозиря, наприклад, є судно річка-моря, що перевозило добрива за транзитним маршрутом Мозир — Одеса). У радянський час транзитне судноплавство було, звичайно, в рази більше, але і зараз такі рейси періодично бувають
Вдалині видно Чорнобильська АЕС.
Незважаючи на кінець березня, на Прип’яті вже виставлена судноплавна обстановка (до речі, вмістом 50-кілометрової ділянки від кордону з Білорусією — до гирла Прип’яті і займаються річковики Чорнобильського затону).
Рухаємося далі… Повертаємося в Чорнобиль, і знову виходимо на трасу, що веде до АЕС. Незабаром на нашому шляху ще один пост — межа 10 кілометрової зони, безпосередньо навколишнього епіцентр аварії. Усередині цієї зони знаходяться споруди АЕС і місто Прип’ять. Супроводжуючі попереджають нас, що відтепер треба бути особливо уважними — не відступати з маршруту, не віддалятися від супроводжуючих, по можливості, не сходити з асфальтового покриття.
Проїжджаємо ще кілька кілометрів, і знову зупинка — біля узбіччя дороги стоїть пам’ятник полеглим у Великій Вітчизняній війні, а в глибині за деревами — занедбаний дитячий садок.
Деякі внутрішні інтер’єри ще збереглися.
Точно такий же шафка був колись і в мене в дитячому садку…
Треба сказати, деякі «декорації» (такі, як лялька, що лежить посеред уламків скла, ноти, залиті чорнилом, або розкидані посеред школи протигази — це буде потім, в Прип’яті) були створені вже багато пізніше трагедії деякими відвідувачами зони — так би мовити, «для драматизму». А ще в 2000 році, за словами людей, які регулярно бувають у зоні, нічого цього не було — ні протигазів, ні чорнила, а ляльки в садочку стояли в ігровому куточку, так як їм і годиться стояти в будь-якому дитячому садку.
Після огляду садка знову сідаємо в автобус. Наступний пункт — Чорнобильська АЕС. Спорудження атомної електростанції займають значну площу, і в даний час тут працює кілька тисяч чоловік. Останній, третій енергоблок був зупинений в 2000 році, і зараз АЕС знаходиться в процесі виведення з експлуатації. На території АЕС кілька будівництв, зокрема, сховища радіоактивних відходів. Також ведуться роботи на четвертому енергоблоці — зовсім скоро тут почнеться будівництво нового саркофагу (в результаті насування нового саркофага на АЕС була виконана в 2016 році, а повне закінчення робіт — у 2018-му). Проїхавши вздовж території АЕС, автобус зупинився біля четвертого енергоблоку, де всередині павільйону відбулася невелика екскурсія у макета ЧАЕС, всередині якого відтворена обстановка після аварії.
Макет четвертого енергоблока після вибуху (на передньому плані — вибухнув реактор з підкинутої від вибуху кришкою)
Четвертий енергоблок АЕС, на якому в 1986 році сталася аварія.
І встановлений біля нього пам’ятник.
П’ятий енергоблок, будівництво якого було зупинено відразу після аварії в 1986 році, коли він перебував у стані 90% готовності.
Після огляду четвертого енергоблоку та екскурсії у макета, ми попрямували до адміністративної будівлі АЕС. Пам’ятник Прометеєві, раніше стояв у центрі міста Прип’ять і був одним з його символів, а пізніше перевезений сюди — до АЕС.
Пам’ятні дошки працівникам атомної станції, загинули безпосередньо під час аварії або під час ліквідації її наслідків.
Залишаємо Чорнобильську АЕС і прямуємо в Прип’ять — колись молодий місто атомників, що виник одночасно з будівництвом АЕС, а нині місто-привид, все населення якого було евакуйовано 27 квітня 1986 року, через добу після аварії. Нам належало провести в покинутому місті близько чотирьох годин.
Зупинка на мосту через залізницю на в’їзді в місто. Погляд праворуч — у бік АЕС, залізничного мосту через річку Прип’ять і далі гілка на Славутич і Чернігів.
Погляд наліво — в бік Овруча. Видно покинута залізнична станція Янов.
Після цього через чергове КПП в’їжджаємо в Прип’ять. Тут нас розділили на чотири невеликі групи по 10 чоловік. Я приєднався до тієї, де супроводжуючим гідом був Олександр Сирота — головний редактор проекту Припять.сом, відомий у вузьких колах як planca. Олександр — корінний прип’ятчанин, переїхавши в Прип’ять з мамою на початку вісімдесятих. Коли сталася аварія, Олександр навчався в школі, але він чудово пам’ятає ті роки, десятки, а може навіть сотні разів бував у зоні після аварії, знає про Прип’яті практично всі, і живе ідеєю зберегти місто для нащадків.
Прогулянка по Прип’яті почалася з візиту в звичайний міський двір, яких тисячі в будь-якому місті.
Проходимо дитячий садок та ігровий майданчик.
Ліхтарі з дитинства.
СРСР — 50 років.
Заповіти ВЛКСМ.
Дошка оголошень.
Телефонні будки. Я добре пам’ятаю такі телефонні будки — вони стояли на вулицях практично кожного радянського містечка.
Гуртожиток — один з найстаріших районів. Саме звідси почався місто, саме тут жили перші будівельники АЕС, саме тут жив Олександр Сирота зі своєю мамою. У 1986 році вони повинні були отримати квартиру. Не вдалося…
Їдальня гуртожитку:
Соціалістичні зобов’язання.
Магазин «Світлячок».
Пам’ятник, на якому зображені герби всіх республік СРСР.
Універмаг.
Після цього залишаємо саму стару частину міста. До речі, цей район найближче розташований до ЧАЕС і після аварії тут спостерігалися найбільші по Прип’яті величини радіації. Пройшовши трохи у бік центру, зробили невелику зупинку біля однієї з п’ятиповерхівок, де, розділившись по двоє, оглянули кілька квартир. Враховуючи, що в п’ятиповерхівці всього п’ять під’їздів, кожній парі дісталося якраз по одному з них. Ми з моїм новим знайомим Владом з Дніпропетровська вибрали під’їзд номер три.
Зараз в квартирах не так вже й багато залишилося — багато було розібрано та утилізовано невдовзі після аварії, а щось просто розтягнули.
Наступний пункт — школа номер 1, найстаріша школа Прип’яті. В останні роки будівля значно застаріло, не скрізь можна пройти, але, як сказав наш гід, ще років п’ять тому, гуляючи по будівлі, створювалося повне відчуття обжитості школи — здавалося, що ось-ось пролунає дзвінок, і першокласники, оголошуючи коридори дзвінкими голосами, побіжать по класах…
Останнім уроком у цьому класі, мабуть, був урок креслення:
У теплиці дещо навіть зростає… А ще там є гадюче гніздо, так що треба ступати обережніше.
Покинувши школу, проходимо ще кілька кварталів і опиняємося на центральній площі міста. Готель «Полісся».
Бачите два дитячі личка, намальовані чорним внизу на стінах готелю? Досить багато говорять про цих прип’ятських графіті — таких малюнків чимало по місту. Їх зробила група товаришів під час одного з візитів у Прип’ять. Чув багато різних думок на цю тему, але наш гід, головний редактор сайту Припять.сом, висловлювався про них вкрай негативно. Він, як і більшість його колег, ратує за те, щоб Прип’ять була містом-пам’ятником і по можливості зберігалася в тому вигляді, в якому зустріла 26 квітня 1986 року.
Д/к «Енергетик» — культурний центр Прип’яті.
Тут проводилися різні вечори, спортивні та культурні заходи міста. В обробці будинку культури досі зберігся мармур — залишки колишньої розкоші.
Спортзал.
Вид на вулицю Леніна з вікна д/до:
Політичний куточок:
Вийшовши на вулицю, прямуємо до парку відпочинку, який буквально в декількох кроках від будинку культури.
Ці машинки — одне з найбільш брудних місць нашого маршруту по Прип’яті. Ще буде легендарний ківш, але про це трохи пізніше…
Нарешті, настала кульмінація — сходження на шістнадцятиповерхівку, безумовно, один з найбільш яскравих епізодів поїздки.
В очікуванні, поки з шістнадцятиповерхівки злізе попередня група, ми встигли заглянути в лікеро-горілчаний магазин. Вісімдесяті роки — час сухого закону, тому це місце було культовим для прип’ятчан. Чергу від цих прилавків часом тяглася аж до вулиці Курчатова.
ЧАЕС — містоутворююче підприємство.
Зверніть увагу на букви, що лежать на даху сусідньої девятиэтажкки. На сусідньому будинку «за життя» міста красувалася велика напис українською — «Хай буде атом робітником, а не солдатом». Після аварії хтось із солдатів, що працювали в місті, вирізав з фанери одну з літер російського алфавіту і відомим чином «підправив» перше слово написи. Незабаром після цього всі букви наказали знести, і тепер їх видно тільки зверху, з даху сусідньої багатоповерхівки.
Центральна площа.
Ж/д міст через Прип’ять:
Чорнобиль-2. У 2008 році під’їхати туди не було можливості — об’єкт суворо охоронявся (антени складаються з дуже цінного металу). Один із співробітників «Чорнобильінтерінформ», що супроводжував нас, розповідав, як лазив туди дикуном році в 2000-м. 150 метрів висота, приголомшливий вид на десятки кілометрів навколо, вузенька, не захищена від вітру, драбинка, лише злегка захищена від безодні. Таке не забувається! (Зараз, в 2019 році, відвідування «Чорнобиля-2» можливо в рамках деяких екскурсій в Зону відчуження).
Річковий порт на Прип’яті.
Погляд на північно-захід. Річка в’ється далі серед безкраїх просторів Полісся. Десь там далеко вже Білорусь — до кордону тут кілометрів 10, не більше..
Один зі складів кинутої техніки — непомітний на перший погляд, але дуже сильний «експонат» на складі — це ківш. Якщо залізти в нього з дозиметром, то апарат починає просто-таки захлинатися в писку, показуючи найсильніший радіоактивний фон. Звідки цей ківш тут з’явився і що їм копали, звичайно, зараз дізнатися не можна — можливо розбирали завали на ЧАЕС, — але такий «пам’ятник» як не можна краще показує невидиме підступність радіації.
