Віталій Третьяков
Ось уже десять років я очолюю Вищу школу (факультет) телебачення МДУ імені М. в. Ломоносова. Надходять на наш факультет, як і на інші факультети університету, в основному свіжоспечені випускники середньої школи.
За 10 років я познайомився з сотнями колишніх школярів. І чудово знаю слабкі (їх більше) і сильні (їх значно менше) сторони сучасної шкільної освіти, що всі ці десять років продовжували несамовито реформувати. Я звик до всього. В тому числі і до того, що в університеті ми змушені постійно заповнювати прогалини в знаннях, які абітурієнти повинні були б отримати в середній школі.
А тепер я просто розповім, що в середу 13 лютого сталося у мене на лекції і що мене, людину досвідчену і всяке бачив, потрясло – в буквальному сенсі цього слова. Повторюю: вразило! Я навіть двічі на кілька секунд втратив дар мови, чого зі мною ніколи не траплялося ні на одному телевізійному ток-шоу, яку б ахінею ні несли опоненти.
Це передмова. А тепер про те, що сталося.
Я читав вступну лекцію курсу «Теорія телебачення» першокурсникам, тобто тим, хто ще рік тому сидів на шкільній лаві і здавав ЗНО. На першому курсі бакалаврату у нас 40 студентів. На лекції були присутні 28 осіб (решта були відсутні по хворобі).
Згадавши вельми поширений на сучасному телебаченні так званий стьоб, я спочатку переклав це слово в літературну російську норму – знущання. А потім навів «найсвіжіший» приклад такого знущання, викликав великий суспільний резонанс. А саме: мерзенну «жарт» «актриси», як її називають, з «Comedy Woman» Наталії Медведєвої про генерала Карбышеве.
З-за відсутності реакції аудиторії, я зрозумів, що першокурсники мої не зрозуміли, про що йдеться. Я пояснив, детальніше розповів цю «жарт». Виявилося, що студенти нічого не чули про це, що дуже дивно, так як всі вони, природно, постійно сидять у Мережі.
Тоді я вирішив почати з фактів. І запитав: ви знаєте, хто такий генерал Дмитро Карбишев? Мовчання.
Я здивувався і повторив питання в іншій формі: підніміть руку ті, хто знає, хто такий генерал Карбишев.
Піднялася лише одна (одна!) рука.
На кілька секунд я замовк, після чого коротко розповів про Дмитра Карбышеве, починаючи з його служби в царській армії і кінчаючи мученицькою смертю у гітлерівському концтаборі.
Студенти слухали й мовчали.
Я ще раз уточнив: хіба вам в школі на уроках історії, коли ви вивчали Велику Вітчизняну війну, нічого про генерала Карбышеве не розповідали?
Відповідь мене вразила: ні!
Ніхто з 28 осіб, в тому числі і той студент, який єдиний чув про Карбышеве до вчорашнього дня, не сказав: «Так, розповідали».
І тоді я автоматично поставив інше запитання: а про генерала Власова ви знаєте?
Студенти, обрадувані тим, що вони, нарешті, можуть показати викладачеві і заодно деканові, що вони все-таки щось знають, жваво закивали і заговорили: так, знаємо!
Ось тут я вдруге на кілька секунд втратив дар мови…
Отже, молоді люди, в минулому році закінчили російську середню школу, повідомили мені, що вони ніколи не чули про генерала Карбышеве на шкільних уроках історії. І що вони взагалі не знають, хто це такий.
Зате всі вони знають, хто такий генерал Власов.
Завершую.
На нашому факультеті половина студентів москвичі, друга половина – приїхали з різних міст Росії, включаючи Сибір, Далекий Схід, південь і північ країни. Багато хто з великих університетських міст. В цілому – хороші, кмітливі і допитливі хлопці.
Конкурс для вступу на наш факультет один з найвищих в МДУ, а це означає, що для вступу до нам потрібно мати дуже високу суму балів за ЄДІ.
Серед ЄДІ, які потрібно здати для того, щоб подати документи на наш факультет, обов’язковий ЄДІ з історії.
Підводжу підсумок: про генерала Дмитра Карбышеве випускники російських середніх шкіл не чули зовсім, а хто такий генерал Власов знають. Всі знають.
Питання: хто, як і навіщо викладає в нашій середній школі вітчизняну історію?
Друге питання. Він же останній: які ще потрібні докази, щоб зрозуміти, нарешті, що з ТАКОЮ реформою освіти пора закінчувати?
Віталій Третьяков
