300 радянських морпіхів відбили у піратів бажання грабувати суду СРСР

14



Коли мова йде про піратів, виникають асоціації з морськими розбійниками епохи освоєння Америки: корсарами, флібустьєрами, приватирами, які під усіма вітрилами нападали на галеони, що везуть з пограбованих колоній золото і прянощі. Пірати великого масштабу рідко були незалежними від інструкцій: найчастіше вони діяли під неофіційним прикриттям своєї держави, яка таким чином намагалася обмежити конкурентів з торгівлі або колонізації. У відповідь на претензії потерпілих представники держав розводили руками: «Це не ми! Це бандити без роду-племені!» А тим часом найбільш успішних піратів нагороджували титулами і посадами. Прикладами служать такі знаменитості, як сер Френсіс Дрейк і Олів’є Левассер, губернатор острова Тортуги.
З тих пір пройшли століття, але пірати активно діють досі, причому вони ще більше ніж раніше залежні від влади: адже неосвоєних земель для їх баз вже не залишилося. Тема піратства нової епохи і послужила основою для сценарію фільму «Пірати ХХ століття».
Новий жанр в радянському кінематографічному мистецтві
В кінці 1970-х років режисер Станіслав Говорухін задумав зняти пригодницький фільм на тему сучасного піратства. Потрібний досить правдоподібний і цікавий сюжет, обов’язково з благополучним фіналом. Оскільки Говорухін був зайнятий на інших зйомках, для «Піратів» він запросив свого друга, режисера Бориса Дурова, а сам написав сценарій для фільму, спираючись на реальні події 1950-1970-х років.
У фільмі була використана така ефектна новинка, як карате – колись це був заборонений в країні вид бойових мистецтв. Фільм вийшов незвичайний для радянської кінематографії і користувався величезним успіхом.
За сюжетом радянський вантажний теплохід «Ніжин» швартується на Філіппінах, де отримує великий вантаж опіуму для фармацевтичної промисловості СРСР. В океані судно підлягає підступного нападу корсарів. Вантаж захоплений, команда замкнена в трюмі, а корабель замінований з метою знищити всі сліди злочину. Але мужні радянські моряки зуміли звільнитися і врятуватися на шлюпці під прикриттям палаючого корабля. Потім події розвиваються на острові, який виявився піратської базою. Члени екіпажу «Ніжина», діючи разом і поодинці, домагаються аварії піратського корабля, а самі йдуть в море на вельботе.
Звідки виник сюжет фільму
Після Другої світової війни піратство стало справжнім бичем мирного мореплавання.
Уряд Тайваню, користуючись заступництвом США, тільки за п’ять років пограбувало 43 британських, 14 панамських, 2 польських і 2 грецьких судна – всього близько 110 торгових і вантажних суден.
Один з найвідоміших випадків стався в 1970-х роках, коли пірати напали на італійське судно, що йшло з вантажем уранової руди. 200 тонн вантажу було перевантажено на корабель атакуючих, а всі члени екіпажу загинули.
В офіційній пресі СРСР не публікувалася інформація про те, що і радянські кораблі піддавалися атакам — здійснювалися напади на танкери і торгові судна. Дипломати місяцями намагалися визволити моряків з такого «неофіційного» полону. В 1954 році відбулося захоплення танкера «Туапсе», який йшов в Китай з вантажем реактивного палива. Радянські моряки піддалися тортурам: їх морили голодом, били, не давали спати: від них досягали згоди працювати на американську антирадянську пропаганду. У СРСР не було з Тайванем дипломатичних відносин, переговори велися через Францію. Подавалися ноти американському уряду, бо всім було зрозуміло, хто був замовником захоплення радянського судна. З 49 моряків тільки 29 витримали всі муки і повернулися додому як герої – через 13 місяців. З числа інших один покінчив з собою, двоє померли на Тайвані, один збожеволів, перебуваючи в США.
Як покарали піратів
Потрібно припинити ці напади на судна радянського флоту. Після ретельної підготовки була проведена блискуча спецоперація.
Великий десантний корабель замаскували під торговий теплохід: наростили фальшборт, змінили форму надбудов, перефарбували. Зробили інформаційний вкидання, запустивши по дипломатичних каналах і торговим представництвам повідомлення, що даний теплохід йде з вантажем золотих злитків і п’ятьма тоннами індійського опію-сирцю для радянської фармацевтичної промисловості (перегукується з сюжетом фільму). Насправді на борту перебувала чудово озброєна і навчена рота морських піхотинців.
В районі Малаккської протоки, коли теплохід йшов між численними островами, на нього раптом з усіх боків кинулися десятки катери з озброєними людьми. Але навряд вони приступили до абордажу «торговця», декоративні борту впали і піратів зустріли 300 морпіхів з автоматами, гранатометами і великокаліберними кулеметами. Сотні нападників разом з катерами були відправлені на дно. Серед наших втрат не було.
З дипломатичних міркувань ця історія не набула розголосу, але знайшла відображення в самому касовому радянському фільмі. А грабежі радянських судів припинилися.
Галина Погодіна