На перший погляд – найдурніша думка. Столітній стратегічний бомбардувальник в небі?
Але давайте подивимося фактам в обличчя без оптики. В першу чергу мова йде про американських стратегічних бомбардувальників, і лише в другу можна (але в цілому не дуже потрібно) поговорити про російських літаках.
Так, мова йде про В-52. І про те, що вони вперто йдуть (повзуть, летять) до свого столітнього ювілею. І, до речі, цілком успішно. Принаймні, до сімдесяти вже майже підійшли два з половиною роки залишилося.
Звичайно, ветерани (без перебільшення) можуть і до 100 дотягнути. Якщо так справи будуть йти – цілком. А, що, власне, зі справами?
А справи йдуть настільки бадьоро, що старикашкам В-52 доведеться тягнути стропу військової служби ще дуже довго.
Американська стратегічна авіація переживає не найкращі часи, це факт. Програму переозброєння В-2 можна визнати закінчилася не найвдалішим чином. У-2, який найдорожчий, але все-таки бомбардувальник, на роль стратегічного не підійшов. Та й випустили всього два десятки, на цьому все, бюджет не витримав.
Але і це півбіди.
Розробляючи B-2, конструктори не врахували кілька дуже важливих моментів. Поспіх, недогляд, але тим не менш. Для нас ця недоробка вельми приємна, в результаті неї у внутрішніх відсіках У-2 не можуть розміщуватися сучасні крилаті ракети з ядерними зарядами. З-за банального неспівпадання розмірів.
І нічого з цим не поробиш. Так, літак може бомбити, так, він невидимий (умовно, але все-таки), але В-2 не може бути заміною B-52 у межах тих завдань, які ставить Пентагон.
До того ж їх дуже мало, усього 19 штук. Любителі справедливості скажуть, що Ту-160 ще менше (16). Але скільки може уволочить і вивалити на ворога Ту-160 і скільки-2 – погодьтеся, дві великі різниці. Та й ціна Ту-160 натякає, що випуск цих машин – справа не така вже складна.
Крім того, У-2 створювався як літак першого удару по ППО і ПРО СРСР. Тобто як машина, здатна непомітно підкрастися і розчистити дорогу всім іншим. Висипавши бомби на об’єкти. Нехай так, але на жаль, сьогодні втратила актуальність. І не тому, що СРСР більше немає.
Світ, на жаль, не стоїть на місці. І сьогодні «невидимка» В-2 саме що невидимка » в лапках. Він цілком бачимо сучасними російськими комплексами ППО. Звідси незавидна роль у бомбежках в Лівії і не більше того.
Смішно, правда? Бомбардувальник за 2 мільярди доларів проти дикунів з АК-47…
Так що заміни В-52, В-2 не вийшло. Друга спроба провалилася, забравши з собою… Не життя, звичайно, але надію на заміну.
Перша спроба — це, зрозуміло, В1В.
З 100 випущених літаків 10 були втрачені в результаті аварій та катастроф. Катастрофи та події забрали життя 17 осіб. І в 2018 році В1В провели майже весь рік прикутими до землі чергової аварії, дивом не перейшла в розряд катастроф.
Але аварії – це не найстрашніше. В цілому непоганий, хоч і ненадійний літак, який планувався як стратегічний ракетоносець, так і не отримав ракет, якими передбачалося озброїти. Їх просто не вдалося створити.
Так, B-1B озброїли ракети AGM-158 JASSM, загалом, ракети так собі, але на роль стратегічних не підходять. В основному з-за звичайною БЧ. Неядерної.
І це за сучасними мірками дуже повільна ракета (швидкість польоту 0,65-0,85 М), фактично це плануюча бомба, до якої приробили як двигун від ПКР «Гарпун». Летіти може далеко (450-900 км) але не поспішаючи.
Ці ракети застосували в Сирії. Цілком нормально «Бук-М2» їх перехоплює, як показала практика.
У цілому розклад не дуже.
Чи літак, на якому страшно літати, тому що, не приведи боже, щось трапиться, коштує рівно стільки, що в разі пошкодження краще не катапультуватися, а залишитися як капітанові на потопаючому кораблі, дешевше вийде в плані наслідків.
Чи літак, на якому можна і не встигнути катапультуватися. Тому що дуже оригінальна система порятунку в літаку-пироманьяке, загорающемся з приводу і без.
Що залишається? Залишається розуміння того, що основу стратегічної авіації США складають В-52, наймолодшому з яких 57 років. І питання заміни виглядає не дуже виразно, якщо чесно.
Хтось заради справедливості може показати пальцем на наші Ту-95. Мовляв, ровесники В-52. Так, модель не нова. Однак тут є нюанс. Найсвіжіший В-52 був випущений в 1962 році, а останній серійний Ту-95МС-16 заводський № 1000214137566 побачила світ 20 серпня 1992 року. Тридцять років – це тридцять років. Це більш ніж багато.
ВПС США змушені проводити модернізацію B-52 для того, щоб збільшити їх бойові можливості хоча б у контексті звичайних боєприпасів. І в цьому році було вже оголошено, що будуть ще модернізації.
А куди діватися?
Та нікуди. І це просте розуміння ситуації, не «ура-шапками-закидаємо», немає. У США немає грошей? Да ладно! Сьогодні немає – завтра намалюють.
Літаків відповідних немає. І це теж не зовсім приємний факт, що побічно підтверджується наміром модернізувати старі F-15 до рівня 4++.
І це при тому, що у ВПС США в розпорядженні є винищувачі п’ятого покоління F-35, F-22. Добре, F-22, як і В-2 – умовно. Так собі «Раптор» вийшов, сильно так собі. Але F-35 – з ним усе гаразд? Чи з ними теж щось виявилося не так — як з бомбардувальниками?
«Арматой» неслабо так віддає. Є F-35, який порве в небі все, але ми будемо тягнути F-15, тому що В США їх багато, і вони здатні виконати всі завдання…
Ну дуже схоже на «Армату» і Т-72, чи не правда?
І виходить, що далеко не все так чудово в Сполучених Штатах, як хотілося б.
Інше питання в тому, що B-52 давно зняті з виробництва. І багато речей (двигуни зокрема) для них сьогодні випустити просто немає можливості. На щастя, в 1960-62 році було побудовано деяку кількість B-52 з більш новими двигунами TF33-PW-3/103.
Ці двигуни конструктивно схожі з движками TF33-P-5, які ставляться на транспортники C-135 і заправники КС-135 (тобто на військову версію Боїнга-707).
Конструктивно схожі – це означає, що можна використовувати деяку кількість деталей у двигунах В-52.
А спроба присобачити на В-52 двигуни від «747-го» закінчилася такою ганьбою для «Боїнгу», що згадати приємно навіть зараз.
Бо не злетів.
На цій хвилі було вирішено відхилити у 1996 році проект переоснащення літаків чотирма англійськими двигунами Rolls Royce RB211 534Е-4 з тягою по 19400 кгс від літаків «Боїнг-777».
В результаті цього неподобства літаючі літаки живуть за рахунок розбирання інших машин. Благо є ще щось розібрати.
Ну прямо Україна або Румунія, право слово…
В цілому ж ситуація не плачевна, немає. Але є над чим поміркувати. У США все ще є чим доставити з точки А в точку Б ядерний заряд, але успіх такого підприємства не гарантований. Особливо якщо ми ведемо мову про літаки.
Звичайно, цікаво було б подивитися (та й подивлюся, до речі), на те, як В-52 будуть підходити до 100-річного рубежу. Раптом підлетять, і крила не відваляться?
Автор:Роман Скоморохів
