У 1986 році режисерові Олександру Прошкину запропонували зняти фільм за сценарієм драматурга Едуарда Дубровського «Танець одноденок». Головним героєм був політичний в’язень, що живе на поселенні в селі, куди увірвалися пограбували поїзд бандити. Події фільму відбувалися в 1955-му році, але режисер переніс події в 1953 рік, коли сталася одна з наймасштабніших в СРСР амністій.
Після смерті Сталіна був підписаний указ про амністію, за яким на свободу повинні були вийти жінки з маленькими дітьми, засуджені за посадові та адміністративні злочини, укладені молодше 18 і старше 55 років, а також всі, кому дали не більше 5 років ув’язнення. Але в результаті на волю вийшло більше мільйона чоловік, серед яких були досвідчені злочинці і вже сформовані банди. Почалося те саме «холодне літо п’ятдесят третього» — розгул злочинності по всій країні…
Режисер Олександр Прошкін був у той час учнем і добре пам’ятав, як до них в класи пішов потік з дитячих колоній. Провчилися вони недовго — через півроку майже всі знову опинилися за гратами.
Кіностудія направила сценарій в МВС, щоб міністерство виділило консультантів майбутнього фільму. Звідти відповіли, що роль міліції в сюжеті настільки мала, що давати консультанта вони вважають недоцільним. І додали, що сценарій перевантажений сценами жорстокості, і це може негативно вплинути на глядачів… Коли робота вже почалася — в МВС переглянули своє рішення і відправили співробітників на знімальний майданчик. До цього моменту режисер вже знайшов криміналіста, який у 50-х особисто ловив усував наслідки цієї амністії, і під його керівництвом актори готувалися до ролі.
На роль Лушпиння режисер одразу запросив Валерія Пріємихова — за півроку до зйомок вони познайомилися на відпочинку і дуже хотіли попрацювати разом. Пріемихов загорівся роллю! За сценарієм Лушпиння в минулому був вченим-археологом, але актор одразу сказав, що людина такої професії не зможе битися з карними злочинцями, він повинен бути офіцером! Роль переписали, і його герой став капітаном полкової розвідки, який отримав термін за те, що був у полоні. Пріемихов вважав, що ні при яких умовах людина не повинна втрачати офіцерську честь, і саме це він повинен передати через Лузгу. Він настільки вжився в роль, що під час зйомок місцеві жителі підходили до нього і питали: «Ти, бува, не вчився… не працював… не відпочивав… не сидів…» — всім здавалося, що він простий мужик, якого вони десь бачили.
На роль засудженого за шпигунство Копалыча — інженера Старобогатова — режисер пробував Георгія Юматова, Геннадія Гарбука і Вацлава Дворжецького, який двічі відсидів за участь в антирадянській молодіжному гуртку. Як не дивно — це Дворжецкому тільки заважало, внутрішньо він опирався поверненню до тюремної темі. З питущим Юматовим було складно, Гарбук відмовився і тоді з’явилася кандидатура Анатолія Папанова. У театрі актора не хотіли відпускати — він багато грав, викладав в Гітісі, але він наполягав: «Мене ця тема дуже хвилює — я в ній багато що можу сказати…»
Папанову довелося в юності провести кілька діб у Бутирці. На заводі, де він працював ливарником, хтось поцупив деталі, а «замели» спочатку всю бригаду. Актор відчув цю несвободу і потім довго боявся, що за ним можуть прийти, навіть якщо він ні в чому не винен…
Режисер хотів підкреслити, що в банди збивалися дуже різні люди. Історія кожного повинна була читатися по обличчю, і на ролі бандитів він затвердив різнопланових акторів. «Злодія в законі» зіграв Володимир Головін — в середині 80-х він був одним з найпопулярніших акторів «негативного чарівності». Популярний з часів «Невловимих месників» Віктор Косих знявся в ролі «шістки» Баклана. Ґвалтівника Вітька грав актор Сергій Власов в майбутньому ролі злочинців займуть більшу частину його фільмографії. Бандита Гака зіграв актор київського театру Олексій Колесник — його герой був колишнім військовим, а став найжорстокішим членом банди…
Актори згадували, що прямо в гримі їздили обідати в їдальню ліспромгоспу, і коли вони входили чергу моментально розсмоктувалася. Після виходу «Холодне літо п’ятдесят третього» їм неодноразово доводилося виступати перед ув’язненими, і скрізь чули однозначне: «Наші люди!».
Натуру знімали в глухий карельської селі Руга, півостровом йде у велике озеро. Вже тиждень йшла робота і ніяких несподіванок настільки відокремленому місці не передбачалося, але тут по навколишніх селах пронісся слух, що на зйомки приїхав Анатолій Папанов. На наступний же день півострів зі всіх сторін почали з ревом оточувати моторки! Виявилося, це бабусі-дідусі привезли своїх онуків на зустріч з «дядьком Вовком» — Анатолій Папанов озвучував цього героя в мультфільмі «Ну, постривай!». Адміністратори намагалися розігнати натовп, але актор втрутився, попросив всіх розсадити і кілька годин спілкувався з дітьми і дорослими.
Під час зйомок Анатолій Папанов відпросився на кілька днів до Москви — у його студентів починався новий навчальний рік і треба було узгодити деякі питання. По приїзду додому він виявив, що відключили гарячу воду, але все-таки вирішив прийняти холодний душ. Крижана вода спровокувала серцевий напад, і актор помер. Це було величезним потрясінням для всіх. Режисер казав, що довго не міг позбутися відчуття, що на актора позначилася доля Копалыча. В данину пам’яті він вставив в кінець фільму повтор сцени Анатолія Папанова, в якій він говорить: «Про одне шкодую — роки. Так хочеться пожити по-людськи. І працювати…» — і сказав, що це був його останній кадр. Озвучував Копалыча актор Ігор Єфімов.
Режисера дуже просили зняти продовження «Холодне літо п’ятдесят третього…», але він вважав, що тема себе вичерпала. Лише одного разу вони з Валерієм Приемыховым вирішили спробувати повернутися до образу Басаргіна — вписати його у екранізацію оповідання Варлаама Шаламова про повстання в’язнів в Магадані. Але виявилося, що права на екранізацію вже куплені, і ідею залишили.
Драма «Холодне літо п’ятдесят третього…» посіла друге місце за результатами прокату 1988 року — за кількістю глядачів її обійшла «Маленька Віра».
